4 глава

*Софі 

— Чого тобі? — буркнула я, ступаючи на слизьку сходинку. Я похитнулася й Мартін схвильовано взяв мене під лікоть. Невже він переймався що я можу впасти?

— Я вирішив поплавати, — відповів той, відпускаючи мою руку. 

Я міцніше вхопилася за поручні й занурилася по шию у воду. Так я почувала себе набагато комфортніше, бо Ферреро вже не міг роздивитися мій купальник. Коли я йшла до басейну, то помітила, що він прискіпливо зомбував мене своїми очима. Мені хотілося проникнути в його думки й дізнатися чи вважає він мене привабливою. Востаннє він бачив мене геть іншою. Проте, змінилася не лише моя фігура, а й характер. Тепер я могла постояти за себе, а ще я стала набагато сміливішою та впертішою. 

Мартін тримався на відстані від мене. Я залишила його позаду й поплила до іншого кутка. На вулиці було доволі спекотно і я вже пошкодувала, що не натягнула на голову капелюха. Навіть не здивуюся, якщо в перший день відпочинку отримаю сонячний удар. 

Мій телефон задзвонив так раптово. Подумки я вже прорахувала, що не встигну вибратися з води поки лунатиме мелодія, тому я не надто поспішала до шезлонга. Ферреро ж виявився набагато спритнішим за мене. Він вибрався на сушу й зацікавлено глянув на мій гаджет. Хлопець насупився, пошепки читаючи підпис контакту. 

— Вона зайнята, — невдоволено прошипів той абоненту, а після цього різко закінчив виклик. 

Я була вкрай здивована його нахабністю. Яке він взагалі мав право брати мій телефон без дозволу? 

— Мартіне, ти втратив здоровий глузд? Негайно віддай мій телефон. 

Він єхидно мені посміхнувся й підніс смартфон вгору. Мене засліпило сонце і я розчаровано примружилася. Ферреро був набагато вищий за мене і стрибати навколо нього, намагаючись забрати свою річ було б тупо. 

— Хто такий Ґабріель? — З такою ненавистю ніхто ще не вимовляв ім'я мого сусіда. 

Я сіла на шезлонг і поклала руки на коліна, випрямившись. Він справді гадає, що має право влаштовувати допит після всього, що було між нами?

— Я думаю, що це не твоя справа. 

Ґабріель — 29-річний хірург, який живе зі мною по сусідству. Він любʼязно погодився підлити мої вазони поки я буду у від'їзді. Підозрюю, що він забув скільки саме води потрібно тій чи іншій рослині й саме тому вирішив уточнити в мене цю інформацію. Мартін, мабуть, подумав, що абонент — мій хлопець. Мені не хотілося виправдовуватися і признаватися в тому, що я самотня, тому я мовчки пропалювала Ферреро лютим поглядом. 

— Ей, Марті, віддай Софі її гаджет, — втрутився Роккі в нашу сутичку. Я була вдячна йому за допомогу. 

— Це ще не кінець, — прошепотів мені на вухо Мартін, який однозначно був роздратований тим, що мій брат назвав його цієї милою кличкою, яку він терпіти не міг. Я подумки собі зазначила, що мені також слід його так називати. Можливо, тоді він сам не витерпить нашу компанію й поїде назад у Ванкувер набагато раніше. 

Коли Ферреро зник у своїй спальні, то мені стало набагато легше. Діана вирішила скласти мені компанію й ми разом грали в волейбол у саду. Ближче до обіду знаходитися на вулиці стало нестерпно. Сонце пекло настільки, що я не встигала витирати піт зі свого лиця. Я знесилено сіла під пальмою й потягнула за собою подругу, яка звідкись дістала віяло. Глибоко в душі я надіялася, що зараз повіє бодай легенький вітерець, але дива не трапилося. 

— Випийте, дівчатка. — Роккі простягнув нам дві склянки води з льодом. Я вже казала вам про те, що в мене найкращий брат у світі? Думаю, зараз саме час нагадати про цей важливий факт. 

— Дякую! — Він допоміг мені піднятися і я міцно обійняла його. Від Роккі пахло випічкою та фруктами. Підозрюю, що він вже добрався до яблучного пирога, який я приготувала для нього. Я підозрювала, що цей нишпорка знайде його раніше, ніж я планувала. 

— Які в нас плани на вечір? 

Ми втрьох зайшли в дім. На кухонному столі стояла ціла корзина ідеально нарізаних фруктів. Мій брат не був перфекціоністом і він не міг зробити такі рівні шматочки. Отже, методом виключення я дійшла до висновку, що це зробив Ферреро. Він був найкращим у всьому. І геть не було різниці чи це стосується гри на гітарі чи нарізання фруктів. Якщо він брався за якусь справу, то доводив її до кінця й старався докласти максимум зусиль. Мабуть, це одна з тих рис, яка мені в ньому подобалася ще з дитинства. 

Подумки я перемістилася в той день, коли на його 5-річчя ми гралися на дитячому майданчику й намагалися збудувати замок. У нас довго не виходило, бо інші діти ставали нам на заваді. Памʼятаю, як один хлопчик навіть насипав мені пісок в очі. Мені тоді було так неприємно та боляче. Мартін всіляко намагалася мене заспокоїти й допоміг позбутися піску. Після цього ми продовжили будувати наш казковий дім і він вийшов пишним та величним. Також ми зробили невеликий сад поруч з будівлею й там одружили наших ляльок. Здається, що це було так недавно. Я любила проводити час з Ферреро, бо він ставився до мене добре. Він був хорошим другом та співбесідником. Однак, все хороше між нами зникло в ту ніч. Жодна його добра справа тепер не перекриє ту помилку. 

— Софі, ти як? — Роккі, стримуючи сміх, махав долонею в мене перед обличчям. — Ти зависла чи перегрілася на сонці? — Він притулився губами до мого чола й видихнув з полегшенням. — Здається, температура в нормі. 

— Вибачте, про що ви говорили? — Я взяла шматочок кавуна, бо мій живіт почав бурчати.

— Як тобі ідея разом посидіти біля багаття на пляжі й посмажити зефір? — Я схвально кивнула на слова Діани. Мені подобалися такі затишні вечори в невеличкій компанії. У них була своя особлива атмосфера. 

— Так, я не проти. Якщо потрібно, то я можу з'їздити по зефір на ринок. — Спочатку мені хотілося витурити з будинку Мартіна, а коли я зрозуміла, що він цього сам не зробить, то вирішила піти сама. Бодай деякий час я не бачитиму його й не турбуватимуся про те, що можливо зустріну його по дорозі у свою кімнату.