Глава 10

Ірина примружилася й глянула на шефа, а він не міг пояснити, що з ним відбувається. Хвилювання та трепет охопили душу. Її готовність та відданість, по новому підкоряли. Виходу немає, і потрібно не роздумуючи погоджуватися на пропозицію цієї відчайдушної красуні, адже лікар їй суворо наказував не робити навантажень, аби все швидше зажило. Сподівався вона не нашкодить собі, тому лиш погоджуючись кивнув головою.

—     Килино, гадаю, Яромир Северинович не буде проти. Головне, щоб ти почувалася добре. Тож я буду дуже рада бачити тебе завтра на роботі, це буквально врятує ситуацію. Бо я вже не знала, як все вирішити, і ким тебе замінити.

—     А, якщо Яромир Северинович все ж буде проти? — Напружено допитувалася дівчина.

Погляди чоловіка та управительки знову зустрілися. Він закивав не погоджуючись головою.

—     Килино, припини. — Наказала жінка. — У шефа виходу іншого немає, як погодитися, головне, щоб це не нашкодило тобі. Все! Нічого не вигадуй. Відпочивай. Чекаю тебе завтра. На добраніч!

—     На добраніч! — Тихо кинула дівчина.

Ірина поклала слухавку, пильно глянувши на шефа. Яромир вдоволено посміхався. Однією проблемою менше, хоча хвилювався, аби ця непосида не зробила собі гірше. Потрібно буде все проконтролювати самому. Її самопочуття, важливе для нього, і не тільки як працівника.

—     Здається, нас врятовано, а, то я вже не знала, що вигадати. — Видихнула Ірина, а тоді цілком серйозно додала. — Яромире Севериновичу, Килина цінний кадр для нас. Ми мусимо піти їй на поступки, і хай навіть персонал обурюється. Ця дівчина, не така як інші. За цих кілька днів, вона стала окрасою палацу. В неї найщільніший графік. Вона стала візиткою палацу Потоцьких, і я не перебільшую. — Жінка перехопила подих та додала. — З появою цієї дівчини, чутки про її екскурсії розлітаються по околицях, і не тільки. Це діє краще ніж будь-яка реклама.

Яромир хмикнувши, посміхнувся. Щось йому підказувало, що це сама доля звела їх, тоді на пішохідному переході. Все усвідомлював, та при згадці про цю красуню, трепет охоплював тіло.

—     Нам пощастило, що саме вона в нас працює. — Зізнався чоловік. — Я завжди хотів такого гіда, тільки тоді, ще сам не знав, яким він має бути. Новенька перевершила всі мої сподівання. — Примружившись пильно глянув на управительку. — Ірино Федорівно, маю для вас особливе завдання. Завтра ви маєте обрати та придбати, якісне та зручне взуття для дівчат, аби схожі казуси, більше не повторювалися. Дівчата цілий день на ногах, тож мають почуватися зручно. — Потягнувшись, взяв телефон. — Кошти я перекину на ваш особистий рахунок. І ще, — собі взуття для роботи не забудьте придбати.

Управителька лише погоджуючись кивнула головою. Далі в розмові з Іриною знову повернулися до палацу Урбанських, та через пів години розпрощалися, адже за Іриною приїхав чоловік.

Гораль теж відправився додому. Повечерявши, довго плескався в душі, знімаючи денну втому. Всі думки були прикуті до новенької, та її цікавих та водночас захопливих розповідей, стосовно цього загадкового лісу. Дивні відчуття охоплювали Яромира, це скидалося на казку. Здавалося містика та реальність йдуть поруч, і люди до неї звикають, так і живуть, стараючись не чіпати потойбіччя. Хоча здогадувався, що напевно є дуже цікаві особи, які стараються зазирнути по той бік реальності. Напевно сам, ніколи б не хотів опинитися, по той бік реального життя. Хоча те про, що просила Анна Потоцька у посланні, виконати буде не так легко, і хтозна, що його ще чекає.

Пів ночі крутився без сну. Перед очима стояв образ новенької. Вона цікавила його, як особистість. Зітхнув, бо розумів, що обманює сам себе. Вона цікавила його, як дівчина, як жінка, з якою у нього можуть бути стосунки. Тільки не розумів, чому вона так вперто динамить його. Здогадувався, що Килині, могла щось нарозповідати про нього Неля. Ця дівка, як тільки прийшла на роботу, відверто клеїлася до нього, і це при тім, що вона старша за нього на три роки. Старші представниці прекрасної статі, не цікавили чоловіка в принципі. Раптом зловив себе на думці, «А може Килина теж вважає, що я застарий для неї. Між нами ж шість років різниці... Може вона теж противник різниці у віці?!!» Від цієї думки стало не приємно. Ще довго крутився без сну, уяву заполонили ті зелено-карі, красиві очі, зваблива посмішка, та милий голос.

Зрання ледь встав. Все бігом. Сніданок, душ, одяг на ходу, і помчав на роботу. Цікавість роздирала, спокою не давало, що ж у тих стінах знаходиться. Та й серце билося в навіженому ритмі, від передчуття зустрічі з Килиною. Хоча насправді дуже хвилювався за неї, боявся, аби не нашкодила сама собі.

Коли приїхав у палац, Ірина повідомила, що Килина уже провела першу екскурсію. Зітхнув та відправив жінку по взуття. Переодягнувшись у робочий одяг рвонув у підземелля. Тут працівники саме розбирали першу стіну з пустотою. Робота проводилася під наглядом літнього бригадира-архітектора з чималим досвідом у цій сфері. Тож не хвилювався.

Яромир дратувався, адже все робилося досить обережно, щоб нічого не пошкодити, а це займало чимало часу. До кінця робочого дня з колони витягли чималу дерев’яну скриню (куфер), яка практично розвалилася відразу, як її зачепили. Вміст скрині вражав, у ній був золотий та срібний посуд. У середині знаходилося, як кухонне приладдя, так і свічники, лампадки, гасові ліхтарі, вази, канделябри.

До пізнього вечора Яромир перебирав кожну річ, яка за століття покрилася нальотом, і зараз вимагала реставрації. Вже завтра доведеться зайнятися пошуком реставратора, який погодиться працювати на виїзді. Бо віддавати таку цінність, не мав наміру нікому, бо не довіряв. А ще потрібно буде, все узаконити, хоча все одно планував залишити ті речі, як музейні експонати, тут у палаці.

Виснажений піднявся на гору, де на нього чемно чекала Ірина, а на неї чоловік. Перекинулися парою слів. Жінка розповіла, що Килина відпрацювала цілий день і за словами дівчини почувалася добре. Але поїхала раніше, бо потрібно було зробити перев’язку. Також повідомила, що купила всім взуття. Неля особливо втішилася такому бонусу, а от Килина прийняла подарунок з насторогою. Така звістка не подобалася Яромиру, «Але добре, що хоч взяла.»