Глава 8

Тільки увійшов у фоє, був приголомшений, адже на сходах сиділа Килина, а поруч присіла Неля, щось тримаючи в руках.

—     Це жахіття, як ти додому дістанешся? Ти ж ні у, що не взуєшся.

Тілом Яромира пронісся жар. Хвилювання розлетілося по венах, прожогом кинувся до дівчат. Відчував як серце в грудях б’ється в шаленому ритмі. Опинившись поруч зустрівся з наляканим поглядом великих зелено-карих очей, що дивилися на нього з низу вверх. Навколо очей розмазана туш. Серце стиснулося, коли вона кліпнула, опустив погляд. Глянув вниз. Великий палець правої ноги, був весь у крові, а інші Неля обробляла перекисом.

—     Що тут сталося? — Не своїм голосом, стривожено запитав.

Дівчата обидві піднялися й опустивши голови мовчали. Бентежність наростала в душі. Не витримавши цієї мовчанки, зірвався.

—     Чому ви мовчите?

—     Килина до крові намуляла ноги в туфлях. — Несміло заговорила Неля й витримавши паузу додала. — Необережно ставши на сходах, розразила найбільший мозоль, ось він і кровоточить. — Розгублено глянула на шефа, Неля, тримаючи в руках пляшечку з перекисом та забруднену вату.

Гораль видихнув, уявляв, як зараз боляче цій красуні. Інстинктивно зробив крок їй на зустріч, і вже за мить Килина була у нього на руках. Чоловік впевнено ніс її до свого кабінету, наказавши дівчині по заду.

—     Нелю, візьми взуття й перекис, та йди за мною.

—     Куди ви мене несете? — Наполошено великими очиськами дивилася на нього Килина.

—     Заспокойся, бусинко! — Лагідно попросив та знову звернувся до дівчини, що цокала позаду. — Нелю відчини, будь ласка, двері. — Подав їй ключі притримуючи Килину однією рукою.

Дивувався, вона наче пір’їнка. Відчував як тіло охоплює трепет, серце барабанило мов навіжене, а душу охопила ейфорія від того, що пригортав Килину до себе.

Пройшовши в кабінет, обережно посадив дівчину на диван. Її наляканий погляд не давав розслабитися, але вдавав, що не бачив цього. Оглянувшись забрав у Нелі взуття, флакон з перекисом та вату й попросив, принести іще перекису, адже флакон закінчувався, а рани були, ще й на другій нозі.

Неля подалася з кабінету, Яромир присівши хотів обробити рани, та Килина заперечила.

—     Будь ласка, не потрібно! Я сама.

—     Килино, розслабся. Тобі самій буде не зручно.

—     Яромире Севериновичу, будь ласка..! — Буквально благала дівчина, вся зашарівшись.

—     Сиди та терпи. — Суворо наказав, та обережно взяв її ногу.

Відчув як від його доторку, вона здригнулася. Старався діяти максимально обережно, обробляючи рани. Бачив як вона затисла зуби та терпить. Щоки знову вкрив густий рум’янець.

Неля не забарилася, забрав від неї флакон та спровадив. Знову наказавши принести не робоче взуття Килини та сумочку з телефоном.

Зловив на собі наляканий погляд Килини, й піднявся, адже вже обробив рани.

—     Що ви збираєтеся робити? — Розгублено допитувалася вона.

—     Ми їдемо в лікарню. — Поставив підлеглу перед фактом.

—     Навіщо в лікарню? — Дівчина нервово ковтнула ком. — У цьому немає потреби.

Йдучи до столу, по вологі серветки, Яромир оглянувся різко поцікавившись.

—     Ти справді так вважаєш? Килино, припини вередувати. Ти ж у ніщо взутися не зможеш, аби навіть додому доїхати... — Вже хотів йти, та все ж прикипів поглядом до дівчини, поцікавившись. — Ти, що у цих туфлях намуляла так ноги.

Килина опустила погляд й мовчала. Повернувшись взяв туфельки в руки, які стояли поруч з нею. Дешеве китайське взуття, «Ну тепер все зрозуміло». Було її щиро жаль, він навіть подумати не міг, що не всі люди можуть собі дозволити купити якісне взуття. Видихнув та поставивши туфельки на місце, таки пішов до столу. Вийняв з шухляди вологі серветки, та повернувся з ними до дівчини.

Вийнявши кілька серветок, взявся надто ніжно витирати розмазану туш навколо очей. Знову збентежений погляд, розгублених очей стрибнув на нього.

—     Що ви робите? — Голос ледь не тремтів.

Яромир не витримавши посміхнувся, і не припиняючи витирати обережно ніжну шкіру навколо очей, відмахнувся.

—     Бусинко, я не можу везти тебе до лікаря з розмазаними сльозами. — Намагався торкатися легенько, аби не завдати їй болю чи дискомфорту. Серце ж у цей час билося в шаленому ритмі.

Дівчина не сміло забрала від нього серветку, й заходилася сама витирати обличчя.

—     Так, уже краще. — Знову посміхнувся, коли вона повністю витерла туш. Не міг відірвати очей, «Ця дівчина надто мила.»

Поклав серветки на стіл й повернувшись, саме повернулася Неля подавши Килині рюкзак, телефон та кросівки. Відпустив її, а тоді попросив Килину піднятися. Коли вона виконала його прохання, несподівано підхопив на руки й рушив з нею з кабінету.

Килина знову просила відпустити її, навіть намагалася вирватися, та Яромир лише гримнув на неї, й міцніше притиснув до себе.

—     Бусинко, не смикайся! — Дратувала її впертість, тому холодно додав. — Мені на завтра здоровий працівник потрібен. Чи ти гадаєш мені робити більше нічого, як возитися з тобою?!!

—     Я вас не просила...

—     Килино! — Процідив крізь зуби.

—     Відпустіть! — Зірваним голосом наказала.

Гораль бачив, як в її очах заблищала волога. Видихнув, пригортаючи її до себе міцніше, і тепер мовчав. Найменше хотів, щоб вона плакала. Нісши її дорогою до машини, бачив, як на них оглядалися відвідувачі та персонал, але йому було байдуже.

—     Відпустіть! — Знову тихо попросила Килина. — За мною подруга приїде, і я сама поїду у лікарню.

Чоловік мовчав, вдав наче не чує. Один з охоронців прочинив йому двері, і він посадив дівчину на переднє сидіння пасажира.

Зачиняючи дверцята, був приголомшений, Килина плакала. Видихнувши подався за кермо. Здогадувався, якби її не боліли ноги, вона б точно втекла від нього.

Тільки сів за кермо, як вона зі заплаканим обличчям глянула на нього.

—     Що ви собі дозволяєте? На нас дивився весь персонал... — Ковтнула ком. — Ви хоч уявляєте, що вони про мене подумають? Уявляєте, хто я в їхніх очах?!! — Голос тремтів. Килина кілька секунд з розпачем в очах дивилася на чоловіка, а тоді відвернулася до бокового вікна.