Глава 4

Яромир відкинувся на спинку крісла, прикипівши відвертим поглядом до дівчини.

—     Якщо тобі не потрібна робота, то я тебе не затримую. — Впевнено кинув, а тоді сівши нормально, наказав. — Іди працюй, та не забувай, що випробувальний термін у тебе місяць.

—     Дякую! — Опустивши очі, у пів тону кинула. Ще мить стояла покусуючи губи, а тоді винувато промовила. — Вибачте, за неуважність, там на дорозі.

Пильно дивився на дівчину, яка понуривши голову стояла перед ним, мов школярка, що провинилася.

—     Килино, дякуй Богу, що все закінчилося добре. — Зірвано заговорив. — І наступного разу, не порушуй правил, якщо хочеш жити, бо тебе врятувало те, що я забув вимкнути антиблокувальну систему гальм. — Витримав паузу, мов заворожений дивився у великі красиві очі, які розгублено дивилися на нього. Видихнувши тихо промовив. — Я більше тебе не затримую. Біжи до Ірини Федорівни.

Дівчина покірно кивнула головою, й ще раз подякувавши покинула кабінет. Яромир видихнув. Повідомлення цієї дівчини про роботу у нічному клубі, дратувало. Вона гарненька, міг тільки уявити, як до неї липнули усілякі блазні, адже бачив, як до дівчат у нічниках, чіпляються п’яні виродки.

Змусив себе покинути роздуми про цю дівчину, і таки взявся за роботу. Через годину відправився на обід, де мав розмову з батьком телефоном.

Повернувшись застав Ірину з дівчатами у фоє, вони з чогось сміялися, але побачивши його взялися до роботи.

В палаці затримався до сутінків, адже опустившись в підземелля, сам розслідував те місце, де свого часу, загинув археолог. Тут нічого незвичного не було. Черговий тунель, яких у палаці десятки, тільки засипаний.

Наступного дня був заклопотаний поїздками та працею зі столичним спеціалістом. Повертаючись з обіду застав Килину з туристами. Зупинився і примружившись пильно слухав її розповідь англійською. З вуст дівчини, історія бальної зали звучала романтично. Яромир сам заслухався, отямився, коли погляди його та дівчини зіткнулися. Вона миттю почервоніла, але продовжила свою розповідь.

Чоловік видихнув та повів спеціаліста у свій кабінет. Знову взялися до роботи.

До обіду наступного дня у Яромира Гораль вже був дослівно перекладений рукопис. Виявляється послання залишила Анна Потоцька, уже бувши важко хворою. Жінка просила нащадків вберегти, хоча б основний двір палацу, адже в підземеллі у товстих стінах, для камінів та печей, знаходиться найцінніше. А ще в чималому рукописі була описана ціла історія великого клану Потоцьких. Хоча жінка за життя дуже різко виразилася, щодо смерті своєї першої невістки, у цьому письмі дуже шкодувала, що вони з Францом Салезіє вчинили саме так. Жінка просила віднайти могилу Гертруди та повернути їй перстень, який невістці подарував її син. Бо доки цього не буде зроблено, палац буде залишатися проклятим. У ньому ставатимуться нещастя, а дух Гертруди витатиме вічно, у пошуках цього персня, який уже з мертвої жінки зняли вояки. Могилу Гертруди варто шукати у селі Витків. Масивний золотий перстень з синіми сапфірами, мав знаходитися у товстих стінах палацу. Та якщо персня не вдасться знайти у мурах, то доведеться пройти тунелем смерті, але зробити це може лише кровний нащадок роду Потоцьких. Будь-хто інший, хто сунеться туди, загине. Бо тунель смерті, це ніби перехід в інше життя. Вхід у тунель, позначений позолоченою короною.

Яромир важко видихнув, «Це, що ще за хрінь?!! Він розумів, що це практично не можливо, адже ці стіни не можна розбирати, вони є основним кріпленням. Та за стільки часу, тут сталися зміни власників та значних перебудов... Навряд чи той перстень тут уже є після всього. І як-не-як три століття майже пройшло з тої пори. «Краще б я цього не знав.» У відчаї подумав чоловік, і видихнувши подався з кабінету. Бо місія з пошуку персня практично не можлива.

Вийшовши у коридор, почув красивий голос Килини. Навіть не усвідомлюючи цього посміхнувся, й рушив до групи туристів. Підійшовши до дверей більярдної, сперся об укіс, й заклавши руки на грудях, прикипів поглядом до дівчини. «А вона молодець!» Сам Яромир знаючи усі ці історії, слухав дівчину, заслухавшись. Сьогодні Килина була одна, без Ірини. Розумів з її ораторськими здібностями, їй ніхто не потрібен. Погляд пробігся по стрункій фігурці. Дивувався, як цій тендітній красуні, вистачає відваги їздити на Жигулях. Був сьогодні зрання здивований, коли на паркувальному майданчику побачив цю ледь не раритетну машину. Охоронець повідомив, що на цьому авто приїхала новенька.

—     Яромире Севериновичу!

Тихо покликала позаду Ірина. Оглянувся, а жінка зупинившись поруч пошепки запитала.

—     Як вам новенька?

Гораль хмикнув й теж пошепки запитав.

—     Це я хотів би у вас запитати?!!

—     Ходімо відійдемо. — Просила управителька.

Відхилившись від стіни, рушив за жінкою, тихо попросивши.

—     Пройдім у мій кабінет.

Розмістилися за робочим столом. Яромир пильно глянувши на жінку, поцікавився.

—     Як я поки бачу, Килина справляється, і навіть досить не погано. Чи може, я помиляюся?

—     Ні, все вірно, Яромире Севериновичу. Не знаю, як буде далі, але зараз, ця дівчинка просто бомба. Ви ж самі бачили, як її слухають туристи. До речі, забула вам сказати. — Схопилася жінка. — В нас екскурсії, розписані вже на два тижні вперед. Всі вони з-за кордону, і звісно всі, до Килини.

Яромир вдоволено посміхнувся. Він залишив цю дівчину у палаці, лише з власної симпатії. Навіть дещо сумнівався, що з неї вийде першокласний гід.

Далі заговорили про справи, жінка зацікавлено допитувалася, що було написано у рукописі. Гораль приховав правду, розумів, що знати її всім небезпечно. Тому розповів, що в рукописах, історія виникнення цього палацу, і багатьох інших таких самих споруд, в різних куточках України. Також Анна згадувала про замок-палац у селі Тартаків, який збудував сам київський воєвода Щенсний (Фелікс) Казимир Потоцький — це прадід Станіслава Щенсного Потоцького.

Ірина розповіла, що після сторіччя смерті воєводи, палац у цьому селі було перебудовано, іншими власниками. Від палацу Потоцьких, залишилися лише мури та рови, а зараз узагалі замок-палац напіврозвалений. Яромир частково знав цю історію, і вже серйозно замислювався над ідеєю придбати ці розвалини, хоча поки відкладав це на потім. Бо спершу мусить розібратися з цим палацом, та покінчити з усією цією історією. Далі обговорили найнагальніші питання, і Гораль відпустив жінку.