Глава 3

Яромир.

Увійшовши у свій кабінет, чоловік досі не міг заспокоїтися. Тіло ще не відпускало тремтіння. Якби не спрацювала система ABS, то він реально збив би цю дівчину. Видихнув, та підняв волосся на чубі пальцями. Ще досі сердився на цю красуню, з таким незвичним іменем. Не міг збагнути її байдужості та необережності. Ніколи б собі не вибачив, якби трапилося не поправне. «Як можна бути такою безвідповідальною? Спішила вона?» Видихнув, й подався до кавової машини, робити собі каву, щоб хоч трохи приглушити нерви.

В широкому коридорі, помітив Ірину та дівчину. Вони стояли спиною до нього. Федорівна, щось розповідала, а дівчина уважно слухала.

Пройшовся по ній поглядом. Красива, струнка фігурка. Вона однозначно цікава особистість, й судячи з усього, доля у неї нелегка.

Дорогою спеціально не казав їй, що співбесіда має відбутися у його закладі. Чомусь здогадувався, що її реакція буде саме такою. Тепер почувався ніяково за свою різкість, перед цією дівчиною.

Хмикнув та зловив себе на думці. Що напевно повністю оговтався після стосунків, з Евеліною. Не міг збагнути її поведінки. Потакав усім забаганкам, а вона спокійно прийшла і заявила, що виходить заміж за іншого. З того часу, два роки минуло, все ніяк оговтатися не міг.

З Евеліною зустрічалися два з половиною роки, вже подумував про освідчення, як в один вечір вона заявила, що між ними все скінчено, і вона виходить заміж за свого однокласника. Від тоді, чоловік боявся заводити серйозні стосунки, та сприймав дівчат суто як розвагу. Спочатку занурився в роботу, будуючи готельно-розважальний комплекс власного проєктування. Коли ж довідався, що палац Потоцьких продається, вирішив будь, що купити його. Бо ж ще прабабуся розповідала, що рід цих графів, є прямими їхніми пращурами по лінії Анни Потоцької.

Купив неподалік у лісі, розкішний маєток та переїхав жити у нього, покинувши розкішний особняк за Львовом. Основне, що до палацу не далеко.

Батько психував, закликав отямитися, адже Яромир має продовжувати його справу, мережу готельно-розважального бізнесу, як в Україні, так за його межами. Сварився, мовляв, навіщо тобі, ця розвалюха з купою мотлоху та скелетів у підземеллях. Та Яромира було не переперти. Буквально за пів року реставрував замок, надавши йому оригінального вигляду та удосконаливши сучасним дизайном. Хоча удосконалював палац досі. Тепер навіть подумував зробити тут готель, але для цього потрібно з’ясувати ці дивні речі, які відбувалися в палаці. Охорона жалілася на примару та цокання підборів у ночі. Двоє людей вже покинули роботу в палаці. І найдивніше те, що встановлені камери спостереження, нічого не показували. Складалося таке враження, що в ночі, вони не писали взагалі.

Працівники ж самого палацу, запевняла, що до того, як Яромир купив готель, «Білу панну» бачили лише два рази. А тепер вона була тут, що ночі. А на ранок, працівники мусили розставляти речі по своїх місцях, які хтось навмисно переставляв. Особливо кожної ночі, зі стіни зникав портрет  Станіслава Щенського Потоцького. В день їх вішали на місце, а за ніч вони знову опинялися в комірчині. Після смерті археолога, один з охоронців запевняв, що чув, наче коридором розносилися чоловічі маршові кроки, а через трохи, тієї ж ночі чув, і цокання підборів.

Яромир не конче вірив у це, хоча й заперечити не міг.

Кліпнувши чоловік видихнув, й провівши завідувачку та дівчину поглядом, приготував собі каву, з нею повернувся у свій кабінет. Смакував каву, а уяву не покидали зелено-карі очі. Ця дівчина чимось зачепила його.

Присівши за робочий стіл, поставив чашку на нього, й взявши лупу взявся розглядати, той самий сувій з рукописом написаним ще на папірусі, який у той час використовували рідко, віддаючи перевагу пергаменту.

Старослов’янська мова. Яромир нічого розібрати не міг. Знайшов кілька знайомих слів, та, що вони означали, збагнути не міг. Тому вже завтра чекав експерта зі столиці, бо вести сувій, який буквально розвалювався не зважувався.  

Відклав лупу, вирішив більше себе не мучити. До завтра вже не далеко. Взявши чашку зробив ковток кави, й обережно відкинувся на спинку крісла. Знову ті красиві очі не давали спокою. Коли вистрибнув з-за керма, гадав поб’є цю дівку, але коли здер з неї окуляри, буквально завмер, заворожений її красою.

Змусив себе прогнати роздуми про дівчину та взятися до роботи, адже потрібно допомогти батькові з електронними звітами.

Не знав скільки часу пройшло, але коли у двері постукали, здригнувся й дозволив увійти. За мить височенні двері прочинилися, й в середину увійшла Ірина з Килиною. Підійшовши ближче, жінка повідомила.

—     Яромире Севериновичу, я ознайомила Килину практично з усім, та дала всі матеріали для ознайомлення та засвоєння.

—     Ірино Федорівно, ви пам’ятаєте, що завтра у нас будуть туристи з Польщі та Німеччини? — Сухо нагадав, а тоді попросив. — Тож викличте Нелю та разом попрацюйте, бо завтра все має бути на найвищому рівні. — Перевів погляд на дівчину, й примружившись запитав. — Килино, як у вас зі знанням іноземних мов?

Дівчина знітилася, й тихо відповіла.

—     Добре володію, лише польською та англійською.

Був приємно здивований. «Дівчинка справді не проста, як здалося, на перший погляд.»

—     Не погано. — Похвально промовив, а тоді піднявшись, звернувся до управительки.

—     Ірино Федорівно, залиште нас на кілька хвилин.

—     Гаразд! — Покірно погодилася жінка та звернулася до дівчини. — Килино, я чекатиму на тебе у себе в кабінеті.

Дівчина покірно кивнула головою. На мить погляди чоловіка та дівчини перетнулися. Вона зніяковівши опустила очі. Складалося враження, що вона боїться його. Яромир ледь всміхнувся, й коли за Іриною зачинилися двері, звернувся до дівчини.

—     Килино, проходь присідай.

На секунду глянула на нього, й таки пройшла присівши навпроти, його робочого крісла.

Чоловік впевнено вмостився у своє крісло, та запитав.

—     Можу я побачити всі твої документи.