Розділ 19

Вранці сніг уже не погано вкрив землю. Мені подобалася зима. Але холод був одним із мінусів у цій любові. Вранці, одягнувши теплий спортивний костюм та закутавшись у шарф, куртку та одягнувши шапку я покрокувала до будинку Захара. 

Там не здивувалася побачивши як хлопець спить. Могла б подумати що це просто чергове ігнорування моєї присутності але так як вчора я додому прийшла близько десятої а за словами Маряни вони іще довго сиділи в низу все ж ймовірність що він справді спить була. 

У медпункті я одразу ж втягла з шафи батарею та ввімкнула її у разетку. Сама ж зняла шапку і шарф як у двері ввірвалася жінка. Вона захекано сперлася до одвірка.

- Що сталося? - спитала я.

- Там, діти в школі... Здається один ногу вивехнув.

Я змінилася на обличчі і взявши назад свої убори викнула батарею та замкнувши медпункт пішла за жінкою. Школа була неподалік, тому хвилин через пять я вже була у середині. Біля входу привіталася з незмінною тіткою котра стояла на варті тиші і котра приєдналася до мого супроводу.

- Ну ці діти, взагалі в нікуди пішли. Ти їм кажеш "Не бігайте" а вони далі бігають. Ти їм одне, а вони з точністю і наоборот. Ну і як це?

Я посміхнулася згадуючи свої шкільні роки і таку ж самі тітку котра завжди кричала але було це як горохом об стінку. Одного разу хлопці навіть її в туалеті закрили, правда після цього і отримали від тодішнього директора. 

Ми зайшли у двері спортзалу а тоді і сам спортзал.

- Летті, - почула я голос Полі.

Одже, хто інший як не випускний клас міг наробити проблем.

Я посміхнулася сестрі і зупинилася біля Дана.

- Що сталося? - спитала я його а тоді присівши торкнулася ноги.

Який висновок? Не думаю що комусь цікаво знати подробиці та все інше стосовно огляду. Хвилин через двадцять приїхав Вячеслав і судячи з моєї думки в хлопця був просто вивих але все ж краще поїхати у лікарню і зробити ренген. Вячеслав важко видихнув.

- Ці хлопці...мене скоро до сказу доведуть. Один вдома сперечається на все, інший тепер доскакався. І як тут можна бути спокійним?

- А Захар що уже з ким сперечається? - спитала я нахмуривши брови.

- Та лікар приїхав. Декілька хвилин назад. А в Захара як завжди бажання щось робити дорівнює нулю.

Я закотила очі. Все ж чоловік поїхав а я замість того щоб піти цим снігом назад до медпункту, почалапала до будинку голови села. Через те, що вранці я не могла знайти своїх руавичок руки здається вже просто відморозилися. 

Двері мені відкрила Маряна і я швидко піднялася у кімнату на горі.

- Доброго дня, - привіталася я заходячи.

- О, радий вас бачити, - сказав лікар повернувшись до мене.

Захар як завжди не у настрої закотив очі.

- Ми так і не познайомилися. Я Андрій. Сподіваюся, майбутній лікар цього цікавого і впертого чоловічка.

Я посміхнулася йому.

- Ви дуже правильно підмітили. А я Віолетта. Можна просто Летті. А що у вас тут за розбіжності?

- Як ти дізналася що приїхав лікар? - раптом поцікавився Захар.

Я йому натягнуто посіхнулася.

- В мене у твоїй кімнаті жучок стоїть.

Андрій хихикнув збоку із чого я зрозуміла що чоловік більш ніж веселий.

- Я серйозно, - сказав Захар.

Я закотила очі.

- Твій брат відповідає тобі чотири роки назад. Він ногу виверхнув тому я була в школі і твій батько все сказав. А тобі не обовязково всім нерви псувати. Я прийшла перевірити чи ти не займаєшся раптом цимм.

- Я? Та ну. Я ж життєрадіснийі позитивний чоловічок. Як ти.

Захар награно покліпав очима а я натягнуто посміхнулася

- От і чудово. А я проконтролюю щоб це було завжди. Бо навряд чи твій безмежний характер зможе іще хтось витерпіти. 

- А ви точно не пара? - спитав Андрій коли ми закінчили через що я кинула на нього свій погляд.

- Думаєте я зміг би стільки часу протерпіти такий вихор? - спитав Захар.

Я вже хотіла обуритися але все ж стрималася згадавши що мене взагалі тут не повинно бути. Тому у висновку тільки награно посміхнулася і повернулася до лікаря.

- У вас виникли якісь проблеми? Чому ще не почали заняття?

- Проблеми виникли але думаю така життєрадісна людина вже не сприйме це як проблему і піде мені на зустріч, так Захарій? 

Захар як і належало йому ще трохи побурчав але коли я сказала що вчорашній мій метод був дієвим і напевно варто його повторити він все ж таки нарешті погодився перейти до роботи а не пустих балачок. 

Я сиділа за той час на кухні разом із Маряною котра радо мене пригостила чає котрим я нарешті загріла свої руки. Через годину радісний Андрій спустився до нас.

- Що ж, я буду проводити заняття кожні два дні. Як я вже і казав шанси є і вони дуже великі просто на просто хтось не бажає їх бачити.

- О, він у нас трішки специфічний і з характером. Ви вибачайте, - сказала Маряна але Андрій посміхнувся їй

- Я це зауважив але не хвилюйтеся, мені і не такі попадалися. Я напишу новий рецепт ліків, наділю вам його пізніше на пошту. 

Маряна кивнула головою, лікар пішов а жінка посміхаючись глянула на мене.

- Знаєш, я така щаслива здається ніколи не була. Можливо все налагодиться нарешті.

Я їй посміхнулася.

- Ви маєте право на щастя. І воно у вас буде.

Я повернулася у медпункт де знову сіла за стіл та включила батарею. До кінця робочого дня приміщення нагрілося і йти мені звідси взагалі не хотілося. На дворі знову почався снігопад що змусило мене радіти і сумувати водночас.

Вдома ми всі разом повечеряли, Маряна надіслала мені також речепт і тому моя робота у них залишилася незмінною а іще й з доповненнями. Поля прийшла сьогодні скоро тому я поставила собі за мету повернувшись, поговорити з нею стосовно ситуації в школі. Дуаю, це просто певна необережність та все ж було цікаво.

Захар сидів на ліжку та читав книжку коли я прийшла.

- Ти поповняєш свій словниковий запас? - спитала я заходячи та зауваживши поповнення на столі де зазвичай стояла тільки крапельниця.