Розділ 18

Паніка охопила мене в один момент і я відштовхнула Захара. Він глянув на мене з нерозумінням, а я заперечливо похитала головою і піднялася. Господи, що я наробила? Я відвернулася від хлопця глибоко дихаючи, а тоді глянула на нього.

- Це було...

- Ти зараз скажеш помилкою. Я розумію. Пропоную просто забути, - сказав він.

Я прикусила губу. Гаразд, якби це сказала я то можливо мені б не було образливо. Про що я взагалі? 

- Так. Забудьмо...

На цьому наш маленький пікнік і закінчився. Я повернулася додому і сіла у своїй кімнаті на ліжко. Своїми руками я потерла вуха. Не можна. Не можна. Це минуле. А минуле повинне залишитися в минулому. Я взяла свій телефон та бажаючи відволіктися зайшла в інстаграм та в переписку з "Привидиком" ім'я якого мені й досі невідоме.

Привітики. Я порушу традицію переписування ввечері й спитаю як в тебе проходить день

Відповідь прийшла через п'ять хвилин

Починався чудово, а зараз...здається повним абсурдом. 

Не повіриш, але у мене те ж саме. То...що в тебе сталося?

Ти сміятимешся, а іще можеш чудово приревнувати. Тільки запевняю що для цього немає причини.

Тоді я краще не питаюся. 

До речі, в мене є припущення хто ти. Тільки перед цим запитання.

Ну давай. Мені й самій уже цікава твоя ідея.

Я з очікуванням чекала наступного повідомлення. Було цікаво про що подумає тепер він.

 У твоєму імені є подвоєння?

Я нахмурила брови

Ну-у-у-у, можливо так.

Тоді можливо ти Віолетта? 

Я підскочила на ліжку.

Так, але як ти здогадався?

Інтуїція, а іще дещо, про що ти не знаєш.

Розкажи.

Ні, нехай це залишиться моїм секретом, зірко в якої є тепер не менш красиве ім'я.

Гаразд, в мене також є запитання. Твоє ім'я - рідкісне? 

Не таке як в тебе, Віолетто. 

Ти можеш хоча б зараз не говорити загадками?

Вибач, у мене це на автоматі) Хочу підігріти твою зацікавленість.

Тоді можеш розслабитися, сам факт не знання твого імені й відсутність обличчя робить все замість тебе.

Ну-у-у-у-у хочеш не тільки загадку, а й підказку від мене?

Вона мені допоможе?

Ну не знаю) Можливість так і ні однакова.

Ну це все ж краще ніж нічого.

Тоді ось тобі підказка, ти бачила моє обличчя. І не одноразово.

Я задумалася. Нічого собі підказка, я бачу на день надто багато людей, щоб здогадатися що це був саме він. 

Дякую, тепер буду перевіряти телефон кожного перед тим як розмовляти.

Ха-ха-ха ну можливо це і допоможе тобі) То є якісь припущення?

Жодних. Тому...хай буде як пальцем у небо. Ти Дан?

Звідки такі думки?

Дан, це єдиний з молодих хлопців з котрим я бачуся.

Мені ревнувати?

Ох, ні. Він якщо я правильно розумі. зустрічається з моєю сестрою. Тому шансів у мене круглий 0. То я вгадала?

Ні, хоча одна літера є правильною.

Ну, це очікувалося почути. Одже наступне запитання, це літера "А"?

А це вже друге питання) І відповідь на нього буде завтра.

Ну але так не чесно, ти вже моє відгадав, а в мене залишаються ті ж умови?

Звичайно ж, все по правилам)

Ти занудний

Можливо ти й маєш рацію.

Я посміхнулася сама до себе. Це можна зарахувати як іще одну додаткову зачіпку. Наша переписка стала для мене вже майже грою. Можливо мене не так цікавить і його ім'я, як факт його невідомості.

Зірочко, ти куди пропала?

Я трішки задумалася над тим кого бачу кожного дня.  

Ну, сподіваюся ці думки допоможуть тобі завтра. 

Одже, до завтра?

Чому на кінці знак питання?

Можливо ввечері іще напишеш.

Вибач, але скоріше за все не вийде. Хоча якщо зможу, то залюбки. А поки що до завтра. 

Я поставила сердечко на останнє повідомлення і глянувши на годинник вирішила допомогти мамі з перед вечерею. Хоча, щойно я зайшла на кухню то в мені прокинулося жахливе бажання зробити все самостійно. Через це мама зараз пішла у вітальню дивитися телевізор, а я взяла фартух і зав'язавши його ззаду відкрила інтернет. Давно хотіла приготувати Ганаш і спекти Сінабончики. Це зайняло більше часу ніж планувалося, але вже через декілька годин я задоволено дивилася на свої витвори. Мама зайшла на кухню і посміхнулася.

- Що це у нас так пахне і не горілим навіть?

Я посміхнулася їй.

- Бачиш, навіть не горілим.

Ввечері я не забула піти до Захара, а перед цим взяла у маленький контейнер декілька булочок що залишилися після вечері. Сестра тільки зайшла і подивилася на мене великими радісними очками.

- Леті, гадай що на дворі?

Я запитально підняла брови.

- Напевно...темно. 

Сестра закотила очі.

- Сніг, сніг, сніг. Там пролітає перший сніг. 

Я посміхнулася, а сестра роззувшись пішла до вітальні де сиділи мама з татом. Я вийшла на вулицю де справді пролітали перші сніжинки. Легка посмішка з'явилася на моєму обличчі, а я сильніше закуталася у курточку котру взяла. 

Двері відкрив на диво Ден, а не батьки Захара. Хлопець посміхнувся до мене.

- Ти бачила? Сніг почав падати.

Я посміхнулася йому, а він відійшов пропускаючи мене.

- Я декілька хвилин назад бачила таку ж радісну Полю.

Хлопець посміхнувся і сказав мені проходити, а я зайшла до будинку де у вітальні здивувалася. На дивані сиділи всі й Навіть Захар. Правда, його вигляд був такий наче він не розуміє що тут робить, але все ж це було незвично. Бачити його тут.

- Добрий вечір, - привіталася я.

Всі одразу ж глянули на мене.

- О, Віолетто. Раді бачити.

Я посміхнулася їм.

- Захару потрібно напевно в його кімнату, - подумав вголос Дан і я почула якусь напевно легку нотку суму в його голосі.