Розділ 17

Захар

І знову я піддався. Ігноруючи Віолетту я думав що вона швидко відстане, але схоже помилився. Вчора вона наче дала мені змогу все обдумати, а сьогодні знову повернулася. І я знову, чорт візьми, не зміг їй відмовити. Ну гаразд, до останнього моменту я думав що вона просто не вивезе і скаже мені щось по типу: "Ти мене вже замахав" але цього не сталося. Так, її впертість це величезна проблема для мене. А ця ідея з пікніком...звідки вона у неї взагалі взялася? 

Опустимо всі ці моменти. Зараз дівчина сиділа набагато ближче ніж будь-хто до мене і щось надто весело розказувала. Я не встигав запам'ятовувати все що вона сказала за останні п'ять хвилин. Бо тем було надто багато. Зараз вона розповідала щось про свою першу практику, а починалося все здається з того що я надто впертий...не знаю як все так повернулося.

- Словом, в уніку все було набагато веселіше ніж у школі, - сказала вона на одному видиху, а тоді посміхнулася.

- Ти колись спробувала засікти скільки слів промовляєш за хвилину? - спитав я.

Віолетта нахмурила брови.

- Хочеш сказати, щоб я замовчала трохи?

Так...ні. Навіть не знаю. З однієї сторони її голос це єдине що я можу слухати найдовше. У більшості випадків я надаю перевагу тиші. 

- Ні, просто ти так швидко говориш. У школі була більш тихою.

Летті напружилася. Я зауважив що у більшості випадків при згадці про шкільні роки вона змінює тему або ж просто промовчує.

- Можливо в мене просто немає моментів котрі я могла б згадати зі школи, - знизила вона плечима.

Я хмикнув.

- Немає моментів чи можливо не хочеш їх згадувати, бо більшість це були жарти.

Летті набурмосилася.

- Ну можливо і так. Це ж одне і те саме.

Я закотив очі.

- Це не одне і те саме.

Летті закотила очі і я зрозумів що хоча б щось у нас є спільне.

- Ну вибач, у тебе є багато моментів зі школи котрих було на вечірках дискотеках і іще різних ваших шкільних заходах. Я ж завжди була тихонею і хоча й знала про всі ці гучні штучки, але ніколи на них не бувала. Всі вважали мене просто об'єктом для смішка коли сумно. Тому для мене не мати моментів і не хотіти їх згадувати це одне і те саме.

Я важко видихнув. Ну так, наші із нею шкільні роки це як сніг і дощ. Майже одне і те саме, але насправді абсолютно різне.

- Зате у тебе є безліч моментів з уніку, а в мене їх немає. Тому все ж ми рівні.

- Чому ти не намагався заочно навчатися? - спитала вона тихо, а тоді підняла  одну з ніг до себе на лавку і поклала на неї голову.

- Не бачив сенсу...

- Як і будь в чому, чому ж я не здогадалася, - сказала дівчина закочуючи очі, а я про себе засміявся.

- Дякую що перебила мене, але не тільки. Я не бачив сенсу навчатися якщо потім не зможу працювати. В мене були мрії й була мета як і у тебе, але все просто в один момент перетворилося в питання "А навіщо?"

Я знизив плечима. Багато чого в моїй голові, переконаннях і думках змінилося після пожежі. Як і багато чого змінилося після появи Віолетти. Як би я не хотів це ігнорувати.

- На кого ти б хотів навчатися? - дівчина щокою торкнулася коліна уважно дивлячись на мене.

- Це має сенс?

Віолетта по аналогії після цього слова закотила очі й важко видихнула.

- Можеш не вживати цього словосполучення? Воно мене уже починає бісити.

Запала тиша і вона напевно все іще чекала від мене відповіді.

- Я хотів стати адвокатом. Після одинадцятого поступати на право.

- Це неочікувано, - сказала вона.

Я посміхнувся. Не знаю чому вкотре за цей день.

- Чому ж?

- Ну...у школі ти був надто...навіть не знаю як це пояснити. Я б більше повірила що Лео з вашої банди поступить на адвоката ніж ти.

- Лео хотів на програмістику якщо вже про це. Вважаєш що він був більш розумніший? 

- Вважаю що він між вами був найспокійніший.

Я хмикнув. Так...Лео завжди казав нам що краще три рази подумати й один раз зробити, а не як робилося на практиці. Три помилки зробили, а тоді голови чухаємо. 

- Ну, в тебе ж буде можливість ще стати адвокатом. Завтра має приїхати лікар, я впевнена що у тебе є шанс позбутися цього надокучливого візка.

Я знизив плечима.

- Для мене це...

- Ні, я знаю що ти скажеш, - перебила вона мене вкотре, - Але для тебе це має значення. Бо ти повинен почати нове життя. Пам'ятаєш сенс нашої розмови однієї ночі?  

Я важко видихнув. Летті була першою кому я тоді піддався і все розповів. Не скажу що пожалів, але...вона надто сильно хоче, щоб я змінився на краще. І в деяких її думках я впевнений, але не знаю чи я зможу зробивши з собою щось фізичною змінити думки та ідеї.

- Пам'ятаю. Але...мені здається що це все приведе тільки до чогось поганого.

- Захар, - дівчина піднялася і я з очікуванням дивився як вона обходить мене і сідає з іншої сторони. 

Руки дівчини лягли на мої плечі, а я підняв погляд до неї й побачив легку посмішку.

- Я впевнена що погано не буде. Як я вже казала, тобі просто потрібно навчитися жити із цим. От і все. Тому після цього не хочу чути від тебе жодних відмовок і заперечень. Бо ображуся.

Я хмикнув.

- Тебе взагалі можливо ображати? Якщо так тоді скажи, бо я моментами не знаю як це зробити.

Дівчина обурено склала руки на грудях і я відчув легкий холод на плечах.

- Для тебе це не подіє. Змирися що ти мене не позбудешся.

Я важко видихнув і знову глянув на неї.

- А жаль.

- Е-е-е! 

Я відчув легкий поштовх у плече. Вона настільки мила коли біситься.

- Слухай, якщо я можу дозволити тобі мене ображати, то це не означає що варто це робити. Інакше...

Дівчина задумалася, а тоді хитро посміхнулася

- Я тебе залоскочу.

Руки дівчини миттю опинилися на моїй шиї, а я інстинктивну потягнувся до неї, але дівчина ковзнула з поруччя на котрому сиділа опинившись на моїх колінах, а у зв'язку з тим що вона наблизилася наші губи торкнулися і ми обоє завмерли. Очі дівчини були прив'язані до моїх, а я...не знаю що відбулося. Не знаю як логічно пояснити й не знаю як я міг просто взяти й знову поцілувати її. Але це було не все. Вона мене не відштовхнула як це мало б статися. І хто там казав декілька днів назад що я її не цікавлю? Я посміхнувся не відриваючи своїх губ від її.