Розділ 16

Вранці я прокинулася із новим настроєм та планом. У медпункті був вихідний, адже сьогодні чудове церковне свято. А в селі, робота у свята дорівнює ярлику "Антихрест". Тому вранці я весело одягнулася у чорні джинси та топ. На верх накинула джинсовку, адже на дворі було сонячно.

Поснідавши з батьками взяла сумочку і пішла до Захара. У будинку була тиша. Двері відкрила Маряна і ми з нею хвилин із п'ять перемовилися, а тоді я попередила жінку щодо прогулянки із Захаром. Зайшовши у кімнату хлопця я обурено видихнула.

- Захар, можливо досить? - не стрималася я.

Хлопець жодним чином не відреагував, але повірити що при дванадцятій годині дня він і досі спить я точно не могла. 

Я вирішила перехитрити його тому підійшла до дверей і вдала що виходжу сама залишаючись у кімнаті. Пройшла хвилина і Захар відкрив очі, а тоді закотив їх.

- Вирішила мене обдурити? Це нечесно - спитав він.

Я посміхнулася складаючи руки у сторони.

- Ти ігноруєш мене надто довго.  Це чесно?

Я почула обурений видих. Підійшовши до ліжка я глянула на хлопця.

- У мене  одна пропозиція. Тому тобі варто піднятися.

Захар склав свої руки на грудях, а я підійшла до крапельниці.

- Я нікуди не піду.

Я взяла її в руки й глянула на нього піднявши брови.

- Це було не запитання.

- А я даю відповідь. Летті, минулого разу я пішов і ти затягла мене в лікарню. Тепер я не хочу нікуди іти з тобою.

Я скривилася.

- Ой, так кажеш ніби через мене тобі там якоїсь отрути підлили й ти ледь не помер.

Захар проігнорував мене. Але я була вперта. Тому підійшовши ближче до ліжка сказала:

- Або ти сам зараз погоджуєшся і піднімаєшся. Або...

- Я вибираю другий варіант, - перебив він мене.

Я стиснула плечима.

- Ну гаразд, як хочеш.

Мої руки зачепили краї ковдри зі сторони ніг і я потягнула їх на себе. Добре, що він був у піжамі, а то про інший варіант я чомусь в той момент не подумала.

- Ей! - вигукнув Захар.

- Я попереджала. Захар, ну не грай маленького ображеного хлопчика. Невже тобі важко погодитися на мої умови? 

- Так, бо можливо в мене є свої принципи.

Я закотила очі.

- Я ж не кажу тобі піти людину вбити що це псує твої особисті кордони чи там якості. Я просто прошу піти зі мною на прогулянку. Це ж не важко.

- Летті, я не хочу нікуди іти. Це не ясно?

Я вже обурено видихнула. Ну нічого, зі мною не так легко. Я підійшла ближче до чоловіка і стала над ним. Помітно що він напружився.

- Хочеш зняти не тільки ковдру, а й мою футболку?

Я пирхнула від його фрази.

- Що, вибач?

Захар посміхнувся кутиком губ.

- Ти стала надто близько.

- Так. Бо якщо ти поводишся як маленька дитина, тоді і я буду така сама. Або ти зараз встаєш або я тебе просто тут і зараз залоскочу.

Захар видав смішок. 

- Летті, нагадай, будь ласка, скільки тобі років що у твоїй голові зародилися настільки дитячі ідеї. Ти б ще татом погрожувала.

Я хитро посміхнулася і почала схилятися, а Захар уважно дивився за моїми руками котрі я вже підняла на рівні своїх очей. Я знала, що в школі Захар неймовірно лоскотався. Сподіваюся це не змінилося.

- Ні, - сказав він зі смішком, але я похитала головою.

- Або ти ідеш на мої умови.

- Нізащо.

Я знизила плечима перед тим як мої руки торкнулися десь області його торсу. І я не прогадала, хлопець почав сміятися, але я не врахувала одного. Його міцні руки схопили мене за талію і коли він потягнув мене на себе я опинилася на його ліжку і тепер уже лоскіт був взаємним. На сміх прибігла Маряна і здається вона була в шоці. Жінка також засміялася, а тоді наскільки я зрозуміла вийшла, а наша війна все ще тривала.

- Ну все, гаразд, - сказав попри сміх Захар.

- Ти підеш зі мною? - перепитала я попри сміх через його руки на своїй шиї.

- Піду, якщо ти вже настільки хочеш.

Я забрала свої долоні, а тоді посміхнувшись глянула на хлопця збоку. Він посміхався, а я схопилася за живіт котрий болів від сміху.

- Що? - спитала я на його посмішку.

- Звідки ти знала що я скобочуся? - спитав він.

Я прикусила губу і посміхнулася.

- Ми вчилися у школі разом одинадцять років. Думаєш, я цього не помітила?

Захар знизив плечима. Він просто не звертав на мене увагу тому думає що і я так само. Правда, в мене тоді була причина повністю дізнатися про хлопця все на світі. 

Я допомогла Захару зібратися порившись зовсім трішки у його шафі. Мені здалося що щось звичайне не зовсім підійде тому коли я побачила у його шафі джинсовку то одразу ж запропонувала хлопцю її.

- Хочеш парні луки? - спитав він.

- А ти не проти? Я про це не подумала просто в куртці буде надто жарко, а джинсовка ідеальний варіант. 

- Хай тоді буде і джинсовка, - сказав він.

Нарешті я вивезла хлопця на перший поверх де сиділа Маряна із Вячеславом. Вона простягнула мені кошик котрий я попросила її зібрати. Я щиро посміхнулася і сказала "Дякую".

- Чув, вам було дуже весело там нагорі, - сказав В'ячеслав дивлячись на нас.

Захар закотив очі.

- Просто хтось вирішив застосувати лоскіт проти мене.

В'ячеслав знову посміхнувся.

- Ну, бачу це подіяло.

Захар закотив очі.

- Справді, вибираючи між тим щоб верти від сміху і піти на вулицю я вирішив все ж таки вибрати друге.

Я посміхнулася і закотила очі.

- Якщо мої методи дієві, то вони виправдовують свою сутність.

На вулиці, а віддала Захару кошик і як можна зрозуміти у моїх планах було влаштувати маленький пікнік у саду. Куди ми в принципі й поїхали. Минулого разу я зауважила тут лавочку тому коли ми під'їхали до неї то я посміхнулася і ставши навпроти Захара простягнула йому руку. Він запитально підняв брови

- Що? Я пропоную тобі переміститися на цей чудовий витвір твого батька.