Розділ 15

Ввечері коли я завітала до Захара він або спав або вдавав що спить через що мені не вдалося зробити будь-що. Вдома я була швидко, а мама якраз накривала на стіл. 

- Я допоможу, - запропонувала я.

Мама, хоча спочатку і казала що не варто, але все ж я змогла вмовити її на те що сама розставлю тарілки. Поля прийшла достатньо швидко враховуючи що вона казала щось про прогулянку із подругами. За вечерею була повна тиша. У себе в кімнаті я сіла на ліжку і закинувши ноги одна на іншу гортала соц мережі. Сестра зайшла в кімнату і сіла вчити уроки.

- Як день пройшов? - поцікавилася я.

- Норм, - її відповідь здалася мені надто короткою враховуючи як сестра любить поговорити у більшості випадків.

Я вимкнула телефон відставляючи його і глянула як вона дивиться в якусь книгу.

- Щось цікаве читаєш? - спитала я.

- Так, по програмі школи на літературу.

Я кивнула головою.

- Можливо спочатку книжку правильно повернеш перш ніж читати. Чи тобі й догори ногами нормально?

Сестра глянула на мене з поверху сторінок, а тоді повернула обкладинку до себе і засміялася.

- Я просто задумалася, - сказала вона.

- Я так і подумала. А якщо чесно, то як день пройшов. Ти швидко повернулася. 

Сестра знизила плечима відставляючи книжку.

- Чесно? - спитала вона, а я піднялася і сіла біля неї при обійнявши та кивнула головою.

- Летті, мені здається що мене зрадили...

Я нахмурила брови.

- В тебе є хлопець?

Поля глянула на мене часто кліпаючи.

- О, ні. Не хлопець, а друзі...

- Як саме і з чого ти це взяла?

Сестра прикусила губу.

- Златка влаштовує вечірку в себе на хаті. Ну ти й сама знаєш як це буває. І вона усіх в класі запросила. А мені не сказала, хоча ми непогано спілкуємося...

- Можливо вона забула, - знизила я плечима.

Сестра заперечливо похитала головою.

- Коли вона казала про це Насті я підійшла до них і спитала про що вони там шепочуться. Настя просто притихала, а Златка сказала що ні про що важливе і тему перевела. Ні, мені звичайно ж не дуже хотілося іти на ту вечірку і батьки б не відпустили але...образливо.

Я обійняла сестру.

- Поля я не можу пояснити чому вона так зробила. Але...сумувати через такі дрібниці це неправильно. Так?

Сестра кивнула головою і посміхнулася мені.

- Так. Хоча це і було образливо. Але востаннє така вечірка невдало закінчилася тому можливо і на краще.

Я нахмурилася.

- Що ти маєш на увазі?

- Ну...після того, як чотири роки назад у хатці згоріли твої однокласники всі інші кажуть що вечірки то прокляття. Я про це. Доречі, як Захар?

Я знизила плечима і важко видихнула.

- Моментами мені здається що він готовий змінюватися, а інколи так бісить що я стаю впевнена, він пропаща особа.

Сестра засміялася.

- Ден сказав що він завжди такий. 

- У вас із Деном щось є?

Сестра заперечливо похитала головою.

- Що в нас із ним може бути? Просто однокласники й друзі.

Я посміхнулася.

- Знаєш що дружби між хлопцем і дівчиною не може бути.

Я засміялася коли сестра закотила очі. Так, я ще та старомодниця.

На наступний ранок я прийшла до Захара і він, як на зло, знову спав. Тому нічого не залишилося як просто зробити свою справу і піти. На медпункті все було скучно, сумно і не весело. Я довго гортала свій інстаграм доки не згадала про привидика.

"Привітики) Як ти?" - вирішила написати першою

"Привіт. Та загалом можна жити. Вибач що не писав. Знаю що виправдання не приймаються" - прийшла відповідь через дві хвилини.

"Та я і не ображаюся привидик"

"Все ж ця кличка тобі сподобалася"

"Звичайно. Ти ж свого імені не хочеш називати"

"Пропоную пограти у вікторину. Відгадуватимемо ім'я один одного. Одна спроби на день"

Я посміхнулася і закинула ногу на крісло.

"Але ти одну з букв мого імені вже знаєш. Одже так буде не чесно"

"Від мене підказка, в кличці яку ти для мене придумала немає першої букви мого імені"

Я посміхнулася

Ну гаразд, я погоджуюся. То які правила?

Жодних. Просто ставимо одну пропозицію щодо імені, але відповідь так чи ні повинна бути чесною.

А додаткові запитання? Можна ставити?

Як забажаєш зірко. Але питань так само не більше за одне на день. А то буде не цікаво.

Ну ти й інтригант

Так, я такий. То які припущення?

В мене є запитання. Ми з тобою в житті бачилися?

Зірко, тебе на небі бачить кожен і кожного дня

Ей, ну ти не чесно. Як особи ми бачилися.

Ну тоді ти уточнюй, але моя відповідь не змінюється.

Я нахмурила брови, одже так. Але чи розмовляли?

Є припущення?

Можливо Андрій.

Тільки одна правильна літера. А ти...В, це перша буква твого імені

Ну це буде надто велика підказка

Одже запитання про знайомство було малою.

Я засміялася і сестра глянула на мене з поверху книжки.

Ну гаразд, так ти маєш рацію.

Можливо ти - Варвара?

Я скривилася. Ні, не маю нічого проти цього імені але...чи не здається воно надто стандартним?

Ні, на жаль.

Ну завтра я точно відгадаю тебе, а поки що ти будеш моєю зіркою.

Я вкотре посміхнулася.

Багато в тебе таких зірок?

Кожного дня нова.

Мені починати ревнувати?

Не варто, сонце ж не ревнує місяць до всіх своїх зірок-сестер. І тобі не варто.

Тоді, зірка бажає тобі надобраніч привидик.

А привидик разом із всіма своїми втраченими кістками бажає солодких снів.