Розділ 13

Здається ти нервуєш, - прокоментувала мою поведінку Поля. 

Сьогодні субота, саме тому я вирішила поїхати в місто сьогодні. 

- Я? Нервую? Чого б, - посміхнулася я.

Але сестру було не так легко провести. Вона підійшла і взяла мої руки в свої піднявши а тоді відпустивши. Кінцівки пальців тремтіли а я скривилася.

- Ой, ну подумаєш руки трясуться.

Була тільки восьма ранку. Ми з В’ячеславом домовилися що я прийду о дев’ятій. Але...що мені ще годину робити? Сестра примружила очі дивлячись на мене а я розчаровано видихнула і сіла на ліжко.

- Ну гаразд, можливо я трішки нервую. Мені здається що Захар не зможе опиратися моїм словам але...мені страшно що я помиляюся і у висновку він більше не захоче іти мені на зустріч.

- Чому він для тебе настільки важливий? - спитала сестра сідаючи поряд.

Я закотила очі. 

- Ми вчилися разом одинадцять років. Зараз він опинився у ситуації коли я можу йому допомогти. От тому і важливо. І не він а просто...результат.

Сестра посміхнулася.

- Одже, результат. Але ж не завжди він позитивний, Летті. Ну взяти до прикладу випікання якоїсь булочки на дріжджах. Результат може бути позитивний якщо вона вийде м’якою але ж і негативний якщо не підросте. 

Я знову закотила очі а тоді глянула на сестру і сказала твердо.

- Мені потрібно тільки позитивний. У медицині негативний дорівнює смерті. А цього мені точно не потрібно.

Сестра посміхнулася а тоді поставила свою голову на моє плече.

- Ти така смішна коли вдаєш наче не злишся.

Я хмикнула. Я? Злюся? Ніколи в житті.

Все ж я не витримала тому прийшла скоріше ніж було заплановано. Двері відчинив В’ячеслав. За його словами дружина із Деном поїхали кудись в бутик по куртку тому в будинку більше нікого немає. Я зайшла в середину і чоловік посміхнувся мені вказуючи рукою проходити дальше.

- Думаєте, з цього щось вийде? - не стримала я і повернувшись глянула на чоловіка.

Він важко видихнув.

- Спроба це ж не помилка. Віолетто, я бачу як він на малесенький але все ж відсоток змінився з твоєю присутністю. І якщо ти доб’єшся того, що мій син повернеться я...я буду тобі безмежно вдячний. Я ж бачу що на нього вже просто ніхто не має впливу.

Я кивнула головою.

Все ж я зібрала весь свій страх в кулак і В’ячеслав пішов збиратися а я піднялася сходами. Сьогодні було достатньо холодно тому я одягнула чорний плащ, високі чоботи на невеликому каблуці і взяла шарф. Підбори відстукувалися від підлоги коли я зайшла у кімнату Захара.

- І? Батько сказав мені зібратися, я зібрався. Можу поцікавитися що ти придумала сьогодні? - спитав він щойно я опинилася на порозі.

Мої вуста утворили посмішку.

- Ти дуже нетерплячий але твоя зацікавленість мені подобається. 

- І? - спитав він коли я замовкла.

- Без і. Просто довірся мені, гаразд? Ми поїдемо в одне місце і пообіцяй що ти не втікатимеш звідти.

Захар хмикнув.

- Боюся уявити що ж ти задумала. 

- Скоро побачиш, - сказала я посміхнувшись.

У автівці була неприємна тиша. Захар щось гортав у своєму телефоні, В’ячеслав кидав миттєві погляди то на сина то на мене. По радіо грала якась сумна пісня. Я вийняла і свій телефон і розблокувавши побачила повідомлення з інсти.

Доброго ранку,зірка. Як спалося? Місяць не занадто яскраво світив?

Я посміхнулася

Доброго ранку. Не впевнена, при сні не звертала уваги на місяць. А ти як? Привидики не дістають. Доречі мені цікаво, як ти спиш не провалюючись?

Відповідь прийшла моментально

Хай це буде моїм маленьким секретом. Але ти знову називаєш мене привидиком... 

Вибач, але я не можу інакше. Ти в мене більше ні з ким не асоціюєшся.

А прикро. Ти так і не відповіла як твої справи.

Я глянула на Захара котрий по дивному посміхався у свій телефон.

Нууууууу зараз мене одна людина може зненавидіти а якщо це уникнути то все навіть не погано

Знайомі відчуття. І все ж, якщо у цієї людини є серце вона не зможе образитися на таку яскраву зірочку.

Я знову посміхнулася і вимкнула телефон а тоді перевела погляд на Захара. Якщо є серце...Але ж чи мати і відчувати це дві різні речі. Абсолютно різні.

- Ти так і не сказала куди ми їдемо, - сказав Захар вириваючи мене з думок. 

Я покліпала два рази а він запитально підняв брови.

- Думаю...тобі там сподобається. 

Я щойно сказала йому повну брехню. Бо мене посвятили наскільки цей хлопець ненавидить білі стіни клініки а людей в синіх костюмах ще більше. Та все ж нічого альтернативнішого мені в думки не прийшло.

Хотілося якось розрядити обстановку. Я відчувала власний страх, напруженість В’ячеслава і дивну мовчанку Захара але нічого не могла зробити. Ляпнути щось дурне і веселе? Запросто, але все зникло з голови. Спитати щось розумне? Також думок нуль. Тому машина їхала ближче до місця призначення ми уже були в місті і Захар нахмурившись глянув на мене.

-  Мені вже не подобається. Куди ти мене везеш? - його голос прозвучав з ноткою обурення.

- Захар, давай тільки без лишніх емоцій, - сказав В’ячеслав спереду, - Я хочу щоб ти тільки знав що я повністю погоджуюся з Віолеттою.

Захар хмикнув а тоді посміхнувся тільки це зовсім не була щаслива посмішка.

- Ти хочеш запроторити мене в лікарню.

Я заперечливо похитала головою.

- Тільки невеличкий огляд.

- Зі мною все в порядку, - сказав він а тоді опустив погляд на перебинтовану руку.

Він закивав головою а тоді хмикнувши сперся до сидіння.

- Все ясно. Вважаєш мене психом.

- Ні, я взагалі про це не думала, - вигукнула я, - Тобі просто потрібний огляд лікаря. Я впевнена що ти можеш спокійно почати ходити і...

- Без і, - вигукнув він, - Я не хочу, розумієш? Так, я вчора пішов на твою маленьку авантюру бо подумав що це ніяк не вплине на майбутнє. Але сьогодні ти просто силою везеш мене до чортиків у халатах.