Розділ 12

P.S: Не забувайте про зірочки якщо історія вам подобається

Захар надто зацікавлено дивився на мою руку наче там має вирости додатковий палець або ж вилупитися курча. 

- Що? - спитала я сміючись.

- Ми з тобою двоє впадемо, — сказав він.

Я закотила очі.

- Тоді це буде для мене веселим уроком. Не хвилюйся, все буде добре. Я не настільки безпорадно-безсила як можу здаватися.

Захар ще секунду вагався, але тоді все ж подав мені свою руку. Його тепла долоня в моїй відчувалася надто по особливому. Через холод на дворі та відсутність рукавичок мої руки були злегка холодні, а його гаряча долоня наче ідеально підходила до моєї. Я потягнула хлопця на себе і він піднявся. Його очі стали на рівні моїх, а рука міцно стискала мою. Я уважно вдивлялася у темні очі Захара. Сьогодні вони точно були ясніші ніж першої ночі коли я прийшла сюди.  Хлопець похитнувся, а я підхопила його своєю рукою завівши її за спину. Повільно він опинився на ліжку. Погляд був зосереджений на мені від чого я ніяково посміхнулася.

- Бачиш, навіть не впали, — пожартувала я, а Захар відпустив мою долоню. 

Здавалося, після цього мені стало не вистачати його міцної хватки...

Вдома після вечері я почала перевертати свою шафу. Сестрі котра якраз робила уроки вражено глянула на мене.

- З тобою все ок? - спитала вона.

Я склала руки в бік.

- Мені немає що одягнути.

Поля хмикнула, а тоді розвернулася до мене повністю, і посміхнулася.

- А куди ж ти збираєшся?

- Завтра потрібно у місто поїхати, — сказала я склавши губи у трубочку, а тоді глянула на одяг котрий валявся на землі. Погляд зачепився за червону сукню і я її підняла, але потім кинула назад, бо тонка сукня на бретельки при такій погоді, ще й завтра має дощ бути, точно не підходить.

- А візьми он ті штани й кофту, — сказала сестра вказуючи на білі штани і якусь футболку. Я підняла їх і скривилася.

- Ні...я вже виросла з них.

Сестра посміхнулася і стала біля мене. Схема, на що пожалілася вже не твоє спрацювала і через це сестра зараз складає у свою шафу половину моєї. Я важко видихнула прискіпливо оглядаючи кожну річ. Відвівши погляд зауважила під ліжком дорожню сумку з якою приїхала та ахнула. Сестра перелякано подивилася на мене, а я витягнула її.

- Господи, Летті. Ще раз так зробиш і в мене серце не витримає. Я думала в тебе серце схопило.

Я посміхнулася сестрі й витягла із сумки чорні класичні штани, а тоді схопила білу кофту із землі.

- Як тобі? - спитала я приклавши одяг до себе і покрутившись.

Поля закотила очі.

- На тобі й мішок матиме непоганий вигляд.

Я посміхнулася ще ширше і поклала цей одяг на спинку крісла і весь інший поскладала назад у шафу.

- До речі, я не поцікавилася. Тобі у місто навіщо?

Я хитро посміхнулася. 

- Сьогодні мені вдалося витягти Захара на прогулянку у саду, а завтра я хочу, щоб він поїхав у місто.

Сестра хмикнула і сіла на ліжко, а тоді стала сумніша.

- Це правда? Дан розказав що Захар сьогодні вночі...мені навіть сказати це вголос страшно.

Я важко видихнула і сіла біля сестри, а тоді кивнула головою.

- Так. Я тому вночі й пішла, бо мені В'ячеслав подзвонив. 

Сестра обійняла мене.

- Летті, я тебе люблю. 

Я обійняла сестру у відповідь поцілувавши у маківку.

- І я тебе також люблю, але можливо ми перестанемо грати цю драму? А то плакати щось не дуже хочеться.

Сестра тихо засміялася відстороняючись.

- Ти мені таку сценку зіпсувала.

Я переможно посміхнулася.

- Але...Захар же не виходив ніколи з будинку. Як ти його переконала?

- А він не знає, — сказала я спершись на лікті рук лягаючи назад.

Сестра здивовано підняла брови.

- Ну ти й хитрюга. Але...думаю в тебе нічого не вийде. При всій вірі у тебе, але Захар тобі не трирічна дитина. 

Я глянула на сестру.

- А я не людина котра просто так здається...

Сестра вже лягла спати, а я погладивши свою кофту котра помнулася, помила голову і також лягла. Гортаючи інсту згадала про привидика і посміхнувшись зайшла у наш чат. У мережі дві години назад, але все ж я наважилася і ризикнула.

"Ти про мене забув, маестро?"

Я посміхнулася побачивши як з'являється зелений кружечок, а тоді приходить відповідь.

"Хотів зрозуміти, чи запам'ятався тобі зірко. Тепер я розчулений. Ти перша написала;) "

"Згадала про тебе і вирішила поцікавитися як пройшов ваш день."

"Я притворюся і скажу що все пройшло чудово."

"А якщо без цих притворень? Тільки правда"

Я закусила губу очікуючи відповіді

"Сьогодні я втратив одну зірку, котра була мені надто дорога власною ж дурістю"

Я нахмурила брови.

Хотілося написати щось веселе, по типу "Мені починати ревнувати" Але у висновку вийшло.

Мені жаль(Впевнена ти її іще побачиш. Зірки завжди на небі.

Так, зірки на небі, але їх можна зустріти й на землі. Як тебе, наприклад...місис В.

Хто б казав, привидик.

В, це Вікторія? 

Я посміхнулася

Вівальді

Справді?

Так, ти ж у нас Моцарт

Я посміхнулася згадуючи нашу попередню переписку де він саме так і представився.

Вибачте, місис Вівальді, але вже пізно.

Надобраніч, і впевнена що ти е побачиш свою зірку.

Сподіваюся. Солодких снів.

Я закусила губу і побачила як зелений кружок зникає. І хто ж це? Втратив зірку...це було сказано про рідну людину, річ чи можливо домашнього улюбленця? Я важко видихнула відставляючи телефон і повертаючись. Завтра із Захаром мені точно не буде легко. В'ячеслав про це мене мило попередив і пояснив що Захар ненавидить кудись їздити. Але я все ж спробую внести свої зміни. І сподіваюся, після них хлопець не внесе мене до людей, котрих варто вбити...