Розділ 7

Захар

Я обурено вдарив рукою по ліжку. Ну не дівчина а якийсь...вихор. В планах якого точно є пункт, позначений червоним "Довести Захара до нервового зриву". Вчора ввечері вона втекла перед цим накричавши на мене, а сьогодні мало того що прийшла набагато пізніше так ще й замість "Вибач" отримав пряме "Ти ідіот". І знову вона втекла.

Ну і як так можна було, щоб Віолетта стала медсестрою у нас в селі? Не можна було лишитися в тому своєму місці, поїхати в інше село. Сусіднє до прикладу. Так ні. Їй потрібно бути саме тут, бісити мене і порушувати повністю мою схему.

Так, можливо для всіх вона і здавалася самознищенням але...інакше я просто не міг. Я не міг вийти на вулицю розуміючи, що поки я вдихаю повітря інші лежать у землі. І...можливо це не найкращий метод та все ж я прийняв його. Батьки, хоча і намагалися вплинути, але не перетинали кордонів. Як це зараз робить вона.

Я впустив голову на подушку дивлячись у стелю і намагаючись заспокоїти цю ідіотську лють. Ніколи...Я і так знаю що це слово  іде просто пліч о пліч зі мною Але...гаразд, можливо було неприємно почути це від людини котра у підлітковому віці зізнавалася мені в кохані. Я добре памятаю день, коли забрав у неї цю чорну книжечку.

Спочатку просто по приколу. Але невдовзі починав більше придивлятися до вічної тихоні і зрозумів що вона надто часто дивиться на мене, надто часто ховає погляди і надто напружується при моїй присутності. 

Тоді і виникло бажання дізнатися ті секрети. Не через те щоб просто посміятися, мені стало цікаво що в її голові коли вона дивиться на мене. Хоча з самого початку я і не хотів лізти в секрети. Не тільки її а й будь кого. Секрети для того і секрети щоб про них ніхто не знав 

І...так. Я не знайшов кращого дня як вечора перед випускним вечером. Я лежав на своєму ліжку, піджак готовий до завтрашнього ранку висів на дверці шафки а я читав...цей маленький акуратний почерк, і лист котрі були  ледь не зізнаннями у кохані. Вона багато чого писала тут про своє життя. І...багато чого про мене та нашу банду. Я не міг зупинитися, хотілося знайти її номер в цій класній групі і спитати за кожне слово. Невже я збоку насстільки егоїстичний, самозакоханий дурень? Очі зупинилися тільки над ранком коли сторінки закінчилися. 

Я хотів її спитати за все, але напевно надто помтно нервував через що Вадим почав мене колоти запитаннями. Врешті решт я не стримався і скаазав що це не його справа, і взагалі виявляється тихоня не така вже і тихоня. Нарешті я знайшов моент коли вона відійшла від інших, напевно вже збиралася додому. Зазвичай, коли ти без компанії то для тебе вечір закінчується тоді коли в іншиї починається. Я пішов за нею коли вона була біля басейну майже наздогнав як раптом зявився Вадим. 

- Летті, ти куди? Вечірка тільки починається, - він явно вже був не тверезим.

Дівчино щось прошепотіла у відповідь. Я стояв трохи дальше тому не почув але...встиг тільки побачити як Вадим підхопив її на руки і скочив разом із нею в басейн. Я фиркнув. Він завжди у своєму репертуарі. Пішовши по ручники я остаточно впустив її з поля зору. А хотів тільки поговорити...

А зараз вона зявилася і в мене бажання щоб вона знову безслідно зникла як і тоді. Я її не наздогнав але вона тепер наздогнала мене. Двері кімнати заинилися і я побачив маму руки якої були складені на грудях. Я запитально підняв брови.

- За останні роки ти змінився. Я це просто прийняла і стараюся підтримувати твій...хоча ідіотський але план життя. Але, ображати дівчат ніколи не було твоїм хобі. І думаю що зараз це не змінилося.  Я не виховувала тебе хамом. І ніколи не сварилася з тобою. Але, зараз готова

Я важко видихнув закочуючи очі.

- Можеш сказати що сталося? - спитав я повертаючи свою спокійність.

- Захар, я розумію що в тебе важкий характер. І що тобі ззараз важко. Але Віолетта не та на кому ти маєш зривати свою злість і невдоволення.

Я хмикнувв. Я? Зривати? З гороа вирвався нервовий смішок і я похитав головою з дурацькою посмішкою.

- Я звичайно ж рада що мої слова викликали в тебе посмішку, але...

- Мамо, спочатку спитай Віолетти чи це не вона приходить сюди і каже що я затятий егоїст. А тоді став притензії.

Мама примружила очі.

- Їй не подобається мій спосіб життя. Як і тобі з батьком в принципі. Але вона надто засмучена через мою впеертість і те що не все буває так, як вона цього хоче.

Мама опустила руки, здається я її переконав. Але ж слова були справді чесними.

- На наступний раз, скажи їй це так же спокійно. А то якщо Віолетта ще раз збіжить сходами внизу як рівною дорогою при кросі, то будеш винен ти.

Я хмикнув. Як я і сказав, або ж тільки подуав, ця дівчина надто емоційна, швидка а іще вперта. Мій погляд зхачепився за запрошення. Я задумався а мама помітила мій погляд.

- Здається вона добре на тебе вплиає, - цього разу на її обличчі була посмішка.

- Абсолютно ні. Вона надто любит ламати мою систему. А це вже починає злити.

Я розвернув голову до вікна за якими опадали останні листки. Останні, як і мої дні тут.

Віолетта

Я підбирала своє волосся пальчиками а тоді туго завязуючи резинку. Я вже була у голови, і поставила його сплячому чортикові крапельницю. Зараз же збиралася на ту саму зустріч. В голові були сумніви. Що я там буду робити? Та й навіщо взагалі іду? Згадати щасливе шкільне життя? Чи можливо поговорити з найкращими друзями. 

Все ж, напевно просто хотілося подивитися чого досягнули ті самі мажорчики, крутелики і такі ж як Соня особи. Я повернулася від дзеркала до ліжка де лежало легке довге голубе плаття і чорна хутряна сукня. Тут всеж виграло тепло адже на дворі було холодно не на жарт. Здається, навіть погода відповідає Його паршивому настрою. Я похитала головою.

- Ей, відірветься зараз, - сказала сестра котра щойно ввійшла.