20. Ігор

Ігор звик подобатися дівчатам. Солодка зовнішність: чорне блискуче волосся, гарно вкладений чубчик, великі очі, привабливі пухкі губи. Щоправда, симпатія до нього часто швидко згасала, щойно Ігор розтуляв рота. Розумним красуням не було про що з ним говорити. А дурненькі не подобалися йому самому. Тож переважно поруч із ним були багаті й не надто освічені дівчата. Їм не потрібні були довгі розмови біля каміна за чашкою чаю: вистачало затягнути Ігоря до ліжка й отримати задоволення. Разове. Він був хлопцем на одну ніч.

Батьків у нього не було. Точніше, колись, звісно, були, але ще в ранньому дитинстві Ігоря вони поїхали за кордон, а його залишили під опікою бабусі й дідуся. Більше вони їх не бачили.

Ігор ніколи не слухався старих, ріс напрочуд норовливим та нетямущим хлопчиськом. Після чергової його витівки бабуся зазвичай зітхала: «Гени». Дідусь хмурився й брався за ремінь. У школі Ігор навчався абияк, нічим не захоплювався, крім різноманітних приколів із друзями, і рано став самостійним, точніше, рано вирішив, що йому дозволено все. Гарне личко відкривало багато можливостей, як виявлялося. А звичка вирішувати конфлікти кулаками додавала йому авторитету в очах однолітків.

Довгий час він не працював, а розважався за гроші старих: спускав їх на дискотеки, бари, сумнівні компанії. Для нього найважливішим було купити модну футболку й відвідати модний клуб. Ну і, звісно, все, що з цього випливало… Дівчата, алкоголь, наркотики. Спочатку він, як то кажуть, просто бавився шкідливими речовинами, а потім і не помітив, як це перетворилося на звичку.

Бабуся й дідусь померли в один день, саме так, як завжди мріяли. Згоріли у власному будинку від раптової пожежі, поки Ігор був на чергових гульках. Спочатку хлопець навіть полегшено зітхнув: останнім часом зі старими стало просто неможливо жити під одним дахом. Але майже одразу зрозумів, що залишився без житла й засобів до існування. А коли сусіди раптом почали цікавитися похороном, він не знав, що й відповісти.

Виявилося, гроші на похорон бабуся зберігала у своєї подруги, тітки Клави. Вона все й організувала: і похорон, і відспівування, і поминки. На поминках Ігор добряче напився. Не від горя, за звичкою. І тоді тітка Клава відвела його вбік.

— Ти просто покидьок, — прошипіла йому в обличчя бабусина подруга. — Все життя старих занапастив, нахлібник! Жодної копійки додому не приніс, тільки все забирав! Якби не ти, може, вони ще жили б і жили. Не такі вже й старі були!

Від цих слів Ігор одразу протверезів.

— Це що ви собі дозволяєте? — грубо й надто голосно для такого заходу запитав він, зло дивлячись старій просто в очі. — Не знаєте, то й не пхайте носа, куди не треба.

— Ах, це я не знаю? — задихнулася від обурення тітка Клава. — Малолітній паршивець! Вони ж самі цей будинок і підпалили, мабуть! Не було чому там горіти, та невже я їх не знала? Завжди з вогнем поводилися обережно, а піч, від якої, буцімто, все й зайнялося, вони влітку й не подумали б розпалювати!

— Лікуйтеся, — хмикнув Ігор.

— Сволота ти, Ігорю, — зітхнула тітка Клава, хапаючись за серце. — Кого завгодно в могилу заженеш. Вони самі себе підпалили, бо життя від тебе не мали. Клятий наркоман, усі гроші з дому виносив, а приносив тільки біди. І будинок спалили, щоб тобі нічого не дісталося! Може, нарешті зрозумієш, що в житті треба працювати й усього самотужки досягати.

— Ну і маячня, — зареготав Ігор.

— Іди геть, — тітка Клава вказала на двері.

— Що?!

— Іди геть, — повторила старенька. — Тобі тут більше нічого робити.

Він пішов, лаючись. Можливо, старенька й справді говорила нісенітниці, але дещиця здорового глузду в її словах усе-таки була. Тепер йому справді доведеться працювати. І, схоже, багато, бо винаймати квартиру було задоволенням не з дешевих.

Знайти роботу виявилося непросто, тим паче легку й добре оплачувану, якої хотілося Ігореві. Там, де він жив, люди знали його неблагополучну біографію: усі були в курсі, що хлопець гуляка й наркоман. В інших місцях вимагали рекомендацій і досвіду роботи. Вантажником чи різноробом він іти не хотів. Останні гроші спустив на одяг, їжу й клуби, а потім цілий тиждень ночував там. Із наркотиками довелося зав’язати, як і з дорогими дівчатами. Так відсіялися його нібито друзі. Особливо тоді, коли він почав проситися до них переночувати або дати грошей у борг.

Рішення прийшло несподівано.

На черговій дискотеці він познайомився з Ліною. Висока, струнка білявка, неймовірно приваблива. Інколи вона танцювала в цьому клубі на пілоні, а того вечора прийшла просто відпочити як відвідувачка. Ліна добряче випила, була весела й чарівна. Розповіла майже всю біографію незнайомому хлопцю. Так Ігор дізнався, що у Ліни є власний бізнес, а танцювати вона приходить для душі. Здавалося, дівчина й сама не дуже розуміла, що робить, коли потягла Ігоря до себе додому.

Жила вона красиво й безтурботно. Що саме відбувалося тієї ночі, Ігор пам’ятав погано, бо теж був нетверезий. Міг лише здогадуватися. А коли вранці прокинувся в обіймах пишногрудої красуні, то отетерів від побаченої розкоші. Поки дівчина спала, він вибрався з ліжка й почав блукати величезною квартирою.

Там було п’ять кімнат, три з них об’єднувала велика світла лоджія, на якій теж цілком можна було жити. У кожній кімнаті було по плазмі такого розміру, якого він в очі ніколи не бачив, а кухня-вітальня була вдвічі більша ніж його кімната в будинку бабусі й дідуся. Але найбільше Ігоря вразила ванна. Білосніжна, простора. Прозорі двері великої душової кабіни відливали блакиттю, а в центрі, ніби на п’єдесталі, стояла неймовірних розмірів кругла ванна-джакузі. Щоб зануритися в неї, треба було спуститися кількома сходинками. У ці своєрідні сходинки, що обрамляли ванну, були вмонтовані маленькі лампочки. Напевно в темряві тут було неймовірно красиво.