14.Віктор

Його головною проблемою була надмірна самокритичність. Він чіплявся до себе з будь-якого приводу й намагався довести себе до ідеалу, який сам собі й вигадав. Свої недоліки він ретельно приховував під маскою непохитності та байдужості. Згодом під нею опинилися й усі його почуття. Його ім’я в перекладі з латини означало «переможець», і він хотів бути переможцем у всьому й завжди. Прагненням до перемоги Віктор компенсував власні комплекси, яких, щоправда, ніколи не визнавав. Хоча батьки дали йому це ім’я зовсім не тому, що вірили в знаковість імен: він народився 3 березня, у День ангела Віктора, під знаком Зодіаку Риби. Це була пізня й дуже бажана дитина, за яку було пролито чимало сліз і вимовлено безліч молитов, тому назвати сина за церковним календарем для батьків було особливо важливо.

Батьки вже були людьми у віці, сина виховували за старими канонами. Батько був військовим і ледь не з пелюшок привчав дитину до порядку. Сам він був людиною дисциплінованою й намагався виростити Віктора таким самим — порядним, відповідальним і справедливим. Батько жив за режимом, встановленим ще бозна-коли: прокидався о шостій ранку, робив зарядку, бігав берегом моря або в парку, а коли Вітя підріс, то бігали вже разом із ним.

Після пробіжки батько приймав душ, снідав і вирушав на роботу. Туди в будь-яку погоду чоловік ходив пішки, хоча дорога займала близько години. З роботи він також повертався пішки, дорогою заходив на ринок, купував необхідні продукти, приходив на вечерю, допомагав дружині по господарству, перевіряв у сина уроки та щоденник, перед сном знову бігав із Віктором і о дев’ятій вечора лягав спати. При цьому встигав займатися власними справами, регулярно писати листи друзям-військовим і родичам, яких у нього було чимало, та виконувати по дому всі необхідні чоловічі справи.

Мабуть, завдяки такій дисципліні й здоровому способу життя батько Віктора й досі був у доброму здоров’ї та виглядав років на шістдесят, хоча його вік перевалив за вісімдесят. Графік і режим залишалися незмінними, хіба що з деякими нюансами: із уроками синові допомагати вже було не потрібно, а цей час батько витрачав на турботу про дружину. Вона, на відміну від нього, була слабкою та часто хворіла.

Віктор дуже поважав батька. Чи зміг він стати таким, як той? Ні. Чи виховав батько з нього сильну й дисципліновану людину? Певно, що так.

В особистому житті особливого різноманіття у Віктора не було. Йому просто було не до цього. На першому місці завжди стояло навчання, а потім робота. Почуття він до уваги не брав, а про інстинкти й годі було говорити. Він не належав до тих хлопців, яким неодмінно потрібно регулярно доводити власну силу й перевагу: чи то в бійках, чи то в ліжку.

Уже після школи, коли Віктор поїхав навчатися до Києва, він познайомився з прекрасною і сором’язливою дівчиною Яночкою в милих круглих окулярах — такою, яку хотілося обійняти й зігріти. Віктор так і робив. Але Яночка, попри всю свою сором’язливість, вимагала від нього більшого — щонайменше близькості. Вона її отримала, але невдовзі після цього їхні стосунки закінчилися. Чи то Віктор не сподобався їй у ліжку, чи то їй було з ким порівнювати. Чи хотіла чогось ще? Хтозна. Але це було неабияким ударом по самолюбству Віктора…

Невдовзі хлопець познайомився з Анею. Вона була привабливою, милою, поступливою й зовсім не пристосованою до самостійного життя. Саме така жінка була йому потрібна: він хотів піклуватися про свою кохану, стати для неї стіною, захистом і опорою.

Чи був він упевнений, що це назавжди? Зовсім ні. Тому про весілля навіть не думав, хоча Аня думала про нього постійно. Віктор не раз помічав, як дівчина розглядає весільні сукні в журналах і читає про шлюб в інтернеті. Усі її подруги вже були заміжні, а Аня все ще залишалася дівчиною. Хоча вік цілком дозволяв їй не поспішати ще щонайменше років п’ять. Віктор справедливо вважав: якщо вона його кохає, то зачекає, а якщо ні — нехай шукає іншого й виходить за нього заміж. Адже зараз на першому місці для Віктора була робота. Почуття знову від’їхали не те, що на другий, — на десятий план.

Певний час хлопець працював у поліції. Але його характер і принципи ніяк не вписувалися в тамтешню атмосферу. Тому його попросили піти. А він знайшов для себе цікавішу роботу.