12. Юліана

Чоловіки озиралися їй услід, навіть коли вона була ще дитиною. Силу власної краси дівчинка зрозуміла у тринадцять років. Вона, причепурена й нафарбована, йшла на день народження до подруги й помічала зацікавлені погляди чоловіків, які проходили повз. Спочатку не надавала цьому жодного значення, доки їй не почали відкрито робити компліменти, а дехто навіть чіплятися. Вона була першою красунею в класі й, мабуть, однією з найвродливіших дівчат у місті. У ній змішалася кров мами-українки й тата-араба. Результатом стала дивовижна екзотична зовнішність: темне шовковисте волосся, смаглява шкіра без найменших вад і великі, неймовірно красиві котячі карі очі.

У школі Юліана добре вчилася. Не тому, що вирізнялася неабиякими знаннями, а тому, що подобалася вчителям. Красива, мила, спокійна, не схожа на інших, вона завжди привертала увагу. А от друзів у неї було небагато. Дівчата не тягнулися до неї, як зазвичай тягнуться до авторитетних однолітків чи лідерів, а відверто заздрили. Хлопці обзивали образливим словом «негритоска», попри те, що її шкіра не була аж такою темною, просто не такою білою, як у інших... Юліана плакала вдома в подушку й проклинала власну зовнішність. До тринадцяти років. А потім на неї почали звертати увагу чоловіки.

Із друзів у неї залишився тільки Боря, такий самий відсторонений, як і вона, так само нелюбимий іншими. Вони багато часу проводили разом, і у старших класах Юліана зрозуміла, що закохалася. Боря займався боксом, мав гарну статуру й міг постояти за себе, а за потреби — і за неї. Але почуття виявилося невзаємним. Хлопець узагалі не думав про дівчат. Його цікавили лише робота, бокс і сім'я. Даремно Юліана намагалася проводити з ним більше часу, вдягала найгарніші сукні й робила все, щоб він її помітив. Її помічали всі. Крім коханого.

А потім вона переїхала до Одеси. Разом із родиною оселилася у прекрасному будинку неподалік моря. Вступила до університету на спеціальність «Менеджмент готельного та курортного бізнесу», закінчила його з червоним дипломом і без особливих труднощів знайшла роботу за фахом. Із її зовнішністю, здавалося, перед нею були відчинені всі двері. Крім тих, що відкривалися пластиковою карткою або готівкою.

Особисте життя Юліани теж не стояло на місці. На першому курсі в неї був короткий роман з однокурсником, який закінчився тим, що вона втратила цноту й пішла від хлопця, бо бажаним цей досвід виявився лише для нього. Щоправда, до того часу вона вже чудово зрозуміла, чого від неї хочуть чоловіки. На другому курсі Юліана почала зустрічатися з Женею, майстром, який приїздив до них додому, коли ламалася техніка. У Жені були неземні сині очі, в які вона закохалася з першого погляду. Вони зустрічалися досить довго, поки Юліані не стало з ним нудно. У хлопця були суто комп'ютерні інтереси і дивна логіка. Здавалося, на її красу Жені було байдуже. Він був посереднім, приземленим і зовсім не збирався діставати для дівчини зірки з неба. Тож вона забула про його неземні очі. Бо коли ти молода і прекрасна, тобі хочеться, аби тебе на руках носили, а не розповідали про нову Windows.

На п’ятому курсі Юліана прийняла залицяння викладача. Степан Петрович був удвічі старший за неї, одружений і мав дітей, але був дуже вродливим, галантним і навіть готовим заради неї залишити сім'ю. Цього йому не дозволила не совість, а сама Юліана. Вона не планувала руйнувати чужу родину. Зате дозволила собі стати його коханкою, хоча пізніше пошкодувала про це.

Від викладачів та одногрупників вони ретельно приховували стосунки, хоча Юліана підозрювала, що якимось чином про них зрештою дізналися всі, включно з дружиною Степана Петровича. Ніяково Юліана не почувалася. Вона бачила цю жінку: худа, мов тріска, бліда, з розпатланим волоссям, вона, здавалося, думала лише про дітей, порядок у будинку і зовсім забула про власного чоловіка. За логікою Юліани у той період її життя, жінка ще й мала б дякувати їй за те, що дівчина підтримує чоловіка у формі. Адже самій дружині, схоже, така думка навіть на думку не спадала.

О, яким коханцем був Степан Петрович! Він подарував дівчині стільки задоволення й різноманіття, що вона сумнівалася, чи зможе колись бути такою ж щасливою з кимось іншим. Степан був схожий на Джейсона Стейтема: такий само мужній, тільки, на думку Юліани, ще красивіший. Вони зустрічалися в неї вдома, коли батьки були на роботі, насолоджувалися шампанським, морепродуктами і, звичайно, одне одним. Юліана дарувала йому свою красу й молодість, а Степан — своє обожнювання та пристрасть. Майже повірила в те, що це справжнє кохання.

А потім сталося горе. Дружина Степана померла від інфаркту. На руках у чоловіка залишилося двоє дітей. Він розумів, що молода дівчина не залишиться з ним, коли на нього впаде така відповідальність. Але Юліана пішла від нього з іншої причини. Вона звинувачувала себе в смерті цієї жінки. Вбила собі в голову, що дружина Степана сильно нервувала через те, що чоловік стільки часу проводить із коханкою. А як було насправді, дізнатися вже не було в кого. Вони розійшлися назавжди.

А через кілька років після цього розставання, коли Юліана на прохання сестри повезла племінницю на відпочинок на узбережжі, вона зустріла своє перше кохання — Бориса. І раптом зрозуміла: воно не було першим. Воно було єдиним.

Дівчина усвідомила, що якщо Боря зараз не залишиться поруч із нею, вони більше ніколи не зустрінуться, і вона втратить свій другий шанс. Так її коханий почав працювати під її керівництвом.

Минули роки. Борис більше не займався спортом і взагалі трошки запустив себе. Почав захоплюватися пивом, і колись міцний прес поступово перетворився на чималенький живіт, солідні м'язи зникли, а фігура втратила колишню мужність. Для нього найважливішим так само було заробляти гроші. Частину він надсилав матері, частину клав у банк під відсотки.