6.День 3

— І де це ми ходимо? — біля сходів стояв Віктор і дивився на нас із Анею. Схоже, він давно не спав.

— Котику! — широко усміхнувшись, дівчина кинулася йому на шию. — Коханий, ти прокинувся?

— А схоже на те, що я досі сплю? — без тіні посмішки він.

— Ну, зайчику, не підколюй. Ми ходили дізнатися про вбивство. Ти уявляєш, жінку вбили! А ми з Олександрою вчора бачили її на дискотеці!

— І що, багато дізналися? — скептично запитав хлопець.

Аня продовжувала висіти на ньому, обхопивши руками за шию. Він недбало підтримував її однією рукою за талію й дивився на мене.

Я вже відкрила рот, щоб відповісти, але Аня, як завжди, випередила:

— Та знаєш, одна тітонька стільки всього цікавого розповіла…

Навіщо вона вдає з себе дурепу? Ці сюсюкання, ці манери. Мені здається, Аня зовсім не така, якою хоче здаватися... Щось вона хитрує. Цікаво, навіщо?

— Я піду Костю розбуджу. На сніданку зустрінемося, — втрутилась в її монолог я й попрямувала до свого номера.

Дивні вони якісь... Вона корчить із себе дурепу, але винятково перед своїм коханим, майже чоловіком. А він — наче кам’яний.

Містер байдужість. Ні. Містер непроникність. Перше враження буває оманливим…

Костя спав. Я розштовхала його, розповіла про пригоду й про те, що нам повідала випадкова знайома Тамара. Костя запропонував поїхати звідси. Я відмовилася. Зрештою, Аня має рацію: ми так довго збиралися сюди, планували поїздку — і тепер просто втечемо?

Після сніданку ми вирушили на пляж. Аня причепилася до нас, а Віктор, відповідно, вирушив слідом як безкоштовний додаток до неї.

Усі розмови були лише про вбивство. Тема дня.

Аня вляглася на живіт на лежак поруч зі мною, розстебнула застібку купальника й підставила спину сонцю.

— Як думаєш, ця парочка — Мілена й Борис… Вони коханці?

— Були, — похмуро уточнила я.

— Були коханцями. Слухай, а я зрозуміла, хто такий Борис!

— І хто ж? — встряв Костя.

— Охоронець! Точно охоронець. Вранці, коли оглядали територію, саме він і знайшов тіло своєї коханої. Та й Тамара щось таке казала…

— Ань, зав’язуй, — не витримав Віктор.

Він сидів на гарячому піску в шортах і футболці, ліниво кидав у воду камінці.

— А чому ти не роздягнешся? — вирвалося в мене.

Усі троє подивилися в мій бік. Я зашарілась. Що за питання я задаю… Віктор усміхнувся:

— Не хочу обгоріти.

— Навіщо тоді взагалі на пляж йти? — пробурмотіла я й відвернулася.

З кожною хвилиною новий знайомий чомусь дратував мене дедалі більше.

Аня штовхнула мене ліктем у бік.

— Чого ви мене перебиваєте?! Отже, Борис знайшов її…

— Чого Борис? Може, це Юліана знайшла… тіло й покликала його, — припустила я. — А може, цей Борис сам її убив. І яка нам різниця, хто кого вбив? Судячи з усього, це щось особисте, пов’язане тільки з ними, і нас жодним боком не стосується. Навіть думати страшно. До речі, чому ти вирішила, що її вбили? Може, серце зупинилося?

— Ні, вона молода була, — не погодилася Аня.

— І що? Може, якась вада, хронічна хвороба була?

— Ні, я впевнена, що її вбили. Тільки не знаю точно, як, — вперто сказала Аня.

— От і ламай собі голову, якщо так хочеться, — я підвелася з лежака й ступила на пісок. Він обпікав ступні, довго стояти було неможливо. — А я піду поплаваю. Костю, підеш?

Костя пробурмотів щось про те, що не хоче, ліньки, приєднається пізніше.

І на додачу до всього вульгарно ляснув мене по сідницях, чого раніше ніколи собі не дозволяв.

Та що з ним таке? Всі тут перегрілись чи що?

Температура води перевищувала тридцять градусів. Про це повідомляли з гучномовця, але це відчувалося і так…  

Вода, мов парне молоко, лагідно огортала тіло, дозволяючи розслабитися.

Море було спокійне.

Я відпливла подалі від людей, трохи вбік від наших лежаків. Достатньо наплававшись, перевернулася на спину й заплющила очі.

Коли море тримає тебе — це дивовижне відчуття. Розслабитися і пливти за течією… Нехай хвилі самі гойдають…

І раптом одна з таких хвиль накрила мене. Я здригнулася, але не встигла розплющити очі. Тому що на моєму обличчі раптом опинилося щось слизьке, велике й неприємне.

Господи Боже! Медуза!!!

Я злякалася, верескнула й спробувала її струсити, хитаючи головою. Руками торкатися боялася.

О ні, зараз вона мене вкусить!!! Обпечe, вжалить… Чи як це взагалі називається?!

ААААА!!!

— Маску робиш? — раптом поруч пролунав єхидний голос.

За мить моє обличчя звільнилося.