Андрій стояв на пероні й чекав на свій потяг.
Якось не так він уявляв своє майбутнє. Три роки тому, коли він приїхав до столиці з бригадою хлопців, він бачив по переду перспективи. Осісти в Києві, одружитися з киянкою. А що? хлопець він хоч куди. Знає собі ціну. Завжди працював над собою. І тренажерка, і правильне харчування, і одягався по моді, і про зачіску не забував, навіть манікюр почав робити. Пацани насміхалися з нього, називали метросексуалом. Та він не звертав уваги. Спочатку було образливо, та згодом він звикся. Адже й справді, навіщо будівельнику так слідкувати за своєю зовнішністю? Та Андрій знав, для чого йому це треба. У нього уже була ціль і він до неї йшов. Кожного вечора він старанно вичищав свої руки, щоб ніде не залишилося бруду. І коли фарба, наприклад, в’їдалася, а таке було і не рідко, він нервував, дряпав її, але залишався вірний собі.
Приїхавши до столиці, хлопці не відразу, але все ж отримали не аби яке замовлення. Їм пощастило. Під Києвом в дачному селищі вони взялися за маєток депутата. Тут і проживали на території будівництва, у вагончику.
Сам хазяїн не приїздив. Лише раз його хлопці бачили, як вперше сюди приїхали. Обрюзглий, постійно спітнілий, він важко дихав і витирав піт з лоба і шиї. Поряд стояла кралечка - його дружина. Молода, молодша за депутата в три рази, платинова блондинка з пухкими губами й грудьми четвертого розміру. Сама була маленька і тендітна і груди її перевішували, здавалося, що зараз вона нахилиться вперед і впаде. Звали кралечку Елеонора. І вона була ще тим стервом. Усім заправляла вона. Як приїде на будівництво, так ходить носик свій морщить і суне в усі щілі. І все їй не так. То колір надто темний, то стіна не надто рівна.
Якось приїхала вона у вихідний день. Хлопці поїхали до Києва відпочити, випити, з дівчатами познайомитися. А Андрій залишився, треба було дещо переробити, перед цим він трохи напартачив.
-Де тебе такого косорукого знайшли? - Андрій ледь підскочив від неочікуваного питання. - Диви! Ще й лякливий?
-Не очікував, що ще хтось тут є. -Впевнено відповів і спустився донизу. -Добрий день, Елеоноро Олексіївна.
-Якщо він добрий. А де ж це інші?
-Сьогодні ж вихідний. Хлопці до Києва поїхали.
-Бухать і дівок знімати. Зрозуміло. А ти чого тут залишився?
-Доробить треба дещо.
-Бачу як ти доробляєш, косяки свої перероблюєш. Я тут бачу, що ви знатно накосячили. Хто це додумався зробити двері, які відчиняються так, що вимикач перекривають. Бездарі! -Андрій мовчав, бо була правда в її словах, проте почав закипати, -йди за мною!
Вони спустилися на перший поверх і пройшли до кухні. Вчора хлопці клали плитку тут.
-Це що таке? - хлопець не розумів про що вона.
-Чого ти витріщаєшся телепень, я ще раз питаю що це за плитка? На розпродажі десь купили? Я яку просила? - Розпилялася вона.
-А хто тобі дозволяв так зі мною розмовляти?- не витримав Андрій. - Знайшла хлопчика для биття і щоб свою незадоволеність виплеснуть? Ти не тим задовольняєшся, Елеоноро Олексіївна.
-Що ти сказав? -Очі її горіли гнівом.
«Гарна, сучка!», -подумав Андрій.
-Сказав, що чула.
Вона пирскнула і кулею рвонула на вихід. Андрій перехопив її на виході з кухні.
Тут на фоні цієї плитки, яка їй дуже не сподобалася, вони й кохалися.
«Гаряча яка», -думав собі, коли вона одягалася.
-Нічого не було, зрозумів? - помітно було, що вона ніяковіє.
Андрій стояв обпершись об проріз у дверях і без жодної посмішки чи знущання дивився на дівчину.
-А що було?
Задовольнившись відповіддю, вона вийшла з будинку, сіла у свій Porshe Cayenne і поїхала.
Андрій був задоволений собою і пішов доробляти свою роботу.
Елеонора приїхала і в наступні вихідні, і після. Щоб хлопці ні про що не здогадувалися, вони обмінялися телефонами й зустрічалися на нейтральній території. Вона, як і раніше, приїздила і розпікала працівників, однак м’якше. А хлопці жартували, що хтось її задовільняє, бо вона стала ласкавіше. Елеонора була частою темою розмов у чоловіків. Вони її обговорювали, жартували й мріяли про неї, як про жінку. Андрій злився трохи про себе, але розмову підтримував. Так і жили.
Робота підходила до кінця. Бригаду перекидали на будівництво гостьового будиночка і лазні, а у дім от-от повинні були в’їхати господарі. Одного дня сам депутат пожалував з дружиною і донькою. Андрій знав, що в Елеонори з депутатом не було дітей, а донька в нього від першого шлюбу. І відносини між мачухою і падчеркою дуже складні й натягнуті. Та чи міг він знати, що побачивши цю дівчину, втратить голову.
Вона була одноліткою Елеонорі, не така тендітна, не така грудаста і губи не такі заманливі. Але така справжня, така природна. Її відкрита посмішка відразу приваблювала до себе, а очі, як два океани, манили до себе. Андрій втратив спокій. Увесь час повертався думками до Лізоньки. Він настільки захопився дівчиною, що був ладен складати вірші й співати їй серенади, хоча не мав слуху і співати не вмів взагалі.
Якщо про його стосунки з Елеонорою хлопці й не здогадувалися, то свої почуття до доньки депутата скрити не вдалося. Погляд, яким вів проводжав Лізу не помітити було важко. Навіть охоронець депутата застеріг Андрія від помилок.
Елеонора теж відчувала охолодження Андрія і бісилася від цього. Вже декілька разів підряд Андрій відмовлявся зустрічатися. Вона засипала його повідомленнями, дзвонила кілька разів, Андрій ігнорував її. Від безсилля вона чіплялася до його роботи. Могла стояти над душею і знущатися з нього, піддівати. Вона лютувала. Друзі Андрія були здивовані таким відношенням стерво до Андрія, щиро співчували йому, вважали, що незлюбила вона хлопця. Якось сам депутат застав сцену, коли його дружина розпікала хлопця і здивовано запитав, що саме їй не подобається і після її істерики запропонував Андрію по чарці випити, щоб полікувати нерви.
Далеко не пішли, сіли тут, в недобудованій бані. Охоронець приніс горілку і закусити до неї. Виявилося, що колись депутат був теж будівельником: клав цеглу і штукатурив. В основному чорнову роботу виконував. На цьому гарно розумівся і сам не любив ходити й вказувати на недоліки. Тому і віддав дружині керувати процесом. А вона істерична баба геть загналася.