Як Лиско шукав морквину

У Великому лісі був один зайчик — Лиско.
Він був швидкий, веселий і трошечки… забудькуватий.

Одного вечора Лиско знайшов у кущах найсмачнішу морквинку.
Вона була така гарна, що Лиско аж підстрибнув.

— О! Це моя морквинка! — сказав він. — З’їм її потім, коли буду дуже голодний!

І він поклав морквинку… кудись.

А потім пішов стрибати, нюхати траву, заглядати під листочки і рахувати хмаринки.

Аж раптом зупинився.

— Ой… А де моя морквинка?

Лиско став шукати.
Спочатку під лапкою — нема.
Потім під вушком — теж нема.
Потім у кишені… але у зайчиків кишень нема.

— От халепа, — зітхнув Лиско. — Може, вона сама втекла?

Під кущем сидів їжачок Піксель і щось тихенько хрумтів.

— Пікселю! — підбіг Лиско. — Ти не бачив мою морквинку?

Піксель підняв мордочку.

— Я бачив… щось помаранчеве. Воно котилося і зупинилося біля… чогось великого.

— Біля чого великого?

— Біля великого… дерева! Або великого… каменя! Або великого… мурашника! Я не запам’ятав.

— Дуже корисно, — сказав Лиско і побіг далі.

На гілці сиділа сова Гогля і дивилася так, ніби знала всі таємниці світу.

— Гогле! — гукнув Лиско. — Я загубив морквинку!

Сова моргнула повільно.

— Морквинка… Це та, що була така гарна, що ти її показував усьому лісу?

— Так! Я її показував! А потім… загубив.

— Я бачила, як ти поклав її… — Сова задумалась. — На щось. На щось таке… кругле.

— На кругле?

— Так. Кругле, як… пеньок. Або гриб. Або живіт борсука.

— Ой, — сказав Лиско. — Тільки не живіт борсука…

І тут Лиско почув “хрум-хрум-хрум”.

Він обережно заглянув за кущ.

Там сидів борсук Бруно.
І виглядав дуже задоволеним.

— Бруно… — тихенько сказав Лиско. — Ти випадково не бачив морквинку?

Борсук витер лапою мордочку.

— Бачив, — сказав він чесно. — Вона лежала на пеньку.

— І…?

— І я подумав: “О, морквинка!”
А потім подумав: “О, смачна морквинка!”
А потім подумав: “Хрум”.

Лиско завмер.

— Ти її… з’їв?

— Так, — кивнув Бруно. — Але я можу тобі щось запропонувати.

— Що? — насторожився Лиско.

Борсук витяг з-за спини… великий гриб.

— Я знайшов його біля куща. Я грибів не дуже люблю. Може, ти любиш?

Лиско подивився на гриб.
Потім на Бруно.
Потім знову на гриб.

— Я не люблю гриби, — чесно сказав Лиско.

— Тоді я люблю, — зрадів Бруно і швидко сховав гриб назад.

Лиско зітхнув.

І тут сталося найцікавіше.

Поки вони говорили, з трави визирнула маленька мишка.

— Вибачте, — сказала мишка. — А ви тут не бачили… мою крихітну морквинку?

Лиско аж підскочив.

— ЯКУ морквинку?!

Мишка показала лапкою.

— Оцю.

І виявилося, що Лиско шукав велику морквинку, а Мишка — малесеньку, яку вона загубила.

І знаєш що?

Ця малесенька морквинка лежала просто біля лапки Лиска весь час.

Лиско подивився вниз.

— Ой…

Борсук подивився вниз.

— Ой…

Сова Гогля подивилась вниз.

— Хм. Я так і знала.

Лиско віддав морквинку мишці.

А мишка сказала:

— Дякую! А хочеш, я дам тобі половинку?

Лиско подумав… і сказав:

— Хочу!

І вони всі сіли на траві:
Лиско, Піксель, Гогля і Бруно.

І їли маленьку морквинку так серйозно, ніби це був справжній лісовий бенкет.

А борсук тихенько прошепотів:

— Наступного разу я теж загублю щось смачне… на пеньку.