Чарівна Еко-Сумка

Йшла дівчинка Оленка з магазину та й ненароком упустила свою велику м’яку еко-сумку з пухнастим підкладом.
Лежить сумка на снігу — гріє землю.

Пробігала повз мишка-дизайнерка, побачила сумку й зупинилася.
— Ого! Який стильний лофт! М’яко, затишно… Буду тут жити!
Залізла всередину й вмостилася.

Прискакала жабка-блогерка, заглянула в сумку.
— Ква-ква! А чи є тут вільний Wi-Fi? Пустіть і мене, буду вести стріми про затишне життя!
Залізла й вона.

Прибіг зайчик-кур’єр із рюкзаком.
— Ой, як я втомився моркву розносити! Можна до вас на перерву?
— Заходь! — зашелестіло зсередини.
Зайчик шмиг — і вже там.

Підійшла лисичка-стилістка в модному шарфику.
— Який чудовий аксесуар! І колір — просто до мого хутра. Пустіть і мене!
— Заходь, місце знайдеться, — відповіли з сумки.
Лисичка теж залізла.

Придибав вовчик-айтішник з ноутбуком.
— Мені б тишу й розетку… Можна до вас у коворкінг?
— Можна, — прошепотіла сумка й ще трішки розтягнулася.

Усім тепло, усім затишно.

Аж тут з’явився Ведмідь-урбаніст, подивився на сумку й здивувався.
— Ого! Це що, новий житловий комплекс? Я теж хочу тут пентхаус!
— Та куди ж ти, Ведмедю? — загомоніли звірі. — Тут уже повний аншлаг!

Але ведмідь лише лапу всунув…

І саме в цю мить повернулася Оленка.
— Ой, моя сумка!

Звірі — шмиг хто куди!
Сумка знову стала просто сумкою.

Оленка підняла її й усміхнулася.
— Яка ж ти тепла… ніби всередині маленьке сонечко побувало.

І пішла додому.