Він що псих!?

Я на підлозі палати, а мій сусід – Фініенн Селенджер, здається справжнісінький псих.

• Фін, відпусти мою руку.

Намагаюсь переконати цього хлопця звільнити  мене. Не скажу що мені не хотілось би полежати в його обіймах ще довше, але лікар-кактус чи медсестра Тріс можуть зайти сюди у будь який момент і наше сусідство закінчиться занадто швидко.

• Ти обіцяєш, що вислухаєш мене і не розкажеш про це нікому у цій лікарні. А ще – зроби так як я прошу.

Фін дивиться на мене в очікуванні моєї згоди. Схоже він не звик приймати відмову від дівчат. А я не маю шансів звільнитись від його міцних обіймів.

• Так, я згодна

Ти що в загсі!? Ти навіть не подобаєшся йому.

• Ну тобто я спробую тебе зрозуміти…
• Я знав що ти розумничка. Я.. хотів сказати що ти не схожа на своїх однолітків.
• Ем… дякую, це ж комплімент був. А тепер давай підіймемось, поки нас не побачили.
• Так, слушна думка.

Фін підіймаючись допомагає встати мені. Він наближається до дверей і підглядає у шпарину. Міцно закривши двері прямує до мене. Він обхвачує мене за плечі і мурашки пробігають по мені табунами.

• Запам’ятай що довіряти тут можна тільки мені. Ліки тут смертельна зброя, а ми з тобою заручники і підопитні. Якщо не хочеш помирати то пий лише червоні капсули, не більше одної за три дні. Сині – змивай у туалет, але перед цим потрібно розламати їх на дві частини і висипати порошок. Так менше шансів, що нас піймають.
• Я.. не розумію Фін, чому ти це вигадав, але тобі не вдалось мене залякати. І я не зникну з цієї палати до тих пір поки лікар- кактус мене не впише. Тож доведеться тобі потерпіти.

Тепер я зрозуміла, я його справді дратую. Але що за історію він вигадує. І він справді гадав що це спрацює!? Я настільки його бішу.

• Я знав що ти  не повіриш. Переконувати я тебе не збираюсь. Твоя справа. Якщо жити хочеш – знаєш що потрібно робити. Ти не вона…

Руки Фіна повільно опустились і він кинув на мене поглядом. Я досі відчуваю його холодні пальці на свої плечах. І цей погляд… Він ненавидить мене ще більше. Ні, я йому бридка. Сусідка-нікчема. Але в чому я провинилась. Усі б подумали що цей красень просто насміхається на дівчиною, яка прилипла до нього без його згоди. І що мені скзати.

• Вибач, я не…
• Мені не потрібні твої вибачення. Забудь, я ідіот, що подумав так. Це моя провина. Я напевне і справді псих. Піду прогуляюсь у сад і прийму свої ліки психованого.

Мені залишити його чи догнати і вибачитись. Але у чому твоя провина, Меліса? Він не твій хлопець і навіть не друг. Я не збираюсь бігати за цим хлопцем по всій лікарні і вибачатись без причини.

Я втомлена і мені пора вернутись у реальність. Ти паціент, а вони повинні слухати лікарів, то ж де мої ліки. Синя капсула – смертельна зброя. Пхах, це ж звичайні обезболюючі. Хоча,  це скоріше яблоко розбрату.  Прийнявши ліки, по розкладу сон. Фін скоріше за все попросив іншу палату і сюди більше не поверниться. Я відчуваю, що провалююсь у сни… Я, у машині. Аварія. Джуліан!?