Де це я? Світло занадто яскраве. Схоже я в лікарні. Так точно, я ж втратила багато крові. Але чому? Я відчуваю чужий погляд на собі і мої думки перериває розмова двох людей. Схоже це два лікарі. Два чоловіки. І один ставить мені крапельницю, а інший щось записує. Відчуваю сонливість, напевно ліки почали діяти. Я засинаю…
Розділ 1 Червоний і синій.
Частина 1
Я знову при тямі. Я ще жива? Ні серце б’ється, і я відчуваю холод. Хтось заходить. Тепер я впевнена, що я в лікарні. А ось і мій лікар. Розмріялась, схоже це до мого сусіда по палаті. Лише зараз звернула увагу, що не сама. Самозакоханий нарцис. Чомусь згадала слова моєї вчительки із світової літератури-місіс Кренджбері. Взагалі ми називали її Крендж, але повне її ім’я-Кренджбері Софі-Антуанетта. Вона хоч і була строгою та вимогливою, але завжди завищувала оцінки, коли ти робив проект по улюбленій книжці. Я завжди мала хороші оцінки лише із цього предмету, ну і з прикладного мистецтва. Не скажу , що я Ван Гог, та малюю непогано. Мої роботи виставлялись на місцевих виставках і не раз перемагали конкурси у нашому містечку Клівленд. Малювала я зазвичай місцеву природу, але завжди прагнула намалювати людину, так сказати її сутність, душу, чи що там у неї.
Занадто захопилась. На мені знову чийсь погляд. Симпатичний лікар вирішив приділити увагу і мені.
Зелені очі і каштанове волосся, а його шкіра трохи смуглява. Він пильно дивиться на мене, у мене мороз по шкірі. Бррр…
Про що це він? Мій сусід мовчить. Схоже йому не надто подобається моя присутність у цій палаті. Але я б теж не зраділа незнайомцю, що посилився біля мене без моєї згоди. Повертаюсь до лікаря.
Мені здається, що краще було, коли я була не при тямі і не помічала мого сусіда. Але пора нарешті познайомитися із ним. Він принаймні знає як мене звати, а я нічого крім того що він потрапив сюди і розділить зі мною палату. Набираюсь сміливості.
Схоже він заснув. Нічого завтра спробую.