Глава 5

Прокинувшись рано, Еліс зрозуміла, що попри те що це відпустка – її організму було достатньо того часу, що вона спала. Тут сон відрізнявся від того, який у неї був до приїзду сюди. Після нього вона відчувала легкість і бадьорість, на відміну від того, який він у неї був останні тижні життя у великому місті. Втома більше не відчувалася, замість неї в голові вже витали плани на прийдешній день: трохи роботи над проєкт, прогулянка узбережжям і, можливо, візит до улюбленого кафе.

Вона вирішила розпочати ранок із пробіжки вздовж пляжу. Еліс швидко переодяглася в спортивний одяг, взула зручні кросівки і вийшла на вулицю. М'який пісок приємно відчувався під взуттям, прохолодний морський бриз освіжав і наповнював легкістю. У цей час ранкове сонце лагідно гріло, було не спекотно, а чайки, що кружляли над хвилями, створювали неймовірну атмосферу, яка умиротворювала її серце.

Пробігаючи повз рибальські човни і причальні пірси, Еліс насолоджувалася краєвидами та розмірковувала про те, що ж принесе їй сьогоднішній день. З кожним кроком вона очищала свій розум, розслабляючи своє тіло і налаштовуючись на роботу.

Після пробіжки Еліс повернулася до свого затишного будинку, прийняла освіжаючий душ і сіла за стіл, щоб насолодитися легким сніданком.

Але її відірвав телефонний дзвінок. На екрані висвітилося ім'я її начальника. Еліс зітхнула, розуміючи, що сьогодні не зможе повністю присвятити себе відпочинку, і відповіла на дзвінок.

— Привіт, Еліс. Як справи? — почав він.

— Привіт. Все добре, — відповіла вона, відчуваючи, як відпустка швидко змінюється робочими турботами.

— Я не хотів відривати тебе від відпочинку, але подзвонив клієнт і попросив фінальну версію проєкт, — сказав він одразу.

Еліс зітхнула, розуміючи, що доведеться провести більше часу за роботою, ніж вона планувала.

— Добре, скільки в мене є часу? — запитала Еліс, щоб розуміти, як їй краще вчинити.

— Боюся, дуже мало, — його голос став трохи невпевненим, — потрібно сьогодні до вечора.

— Зрозуміла, тоді сьогодні зроблю, — зітхнула вона, дивлячись на свій ноутбук.

Пройшло всього три дні, вона не була впевнена, що зможе завершити цей проєкт саме сьогодні, але замовник був дуже впливовою особою, і їй потрібно було докласти багато зусиль, щоб не підвести фірму.

— Чудово, дякую, Еліс. Сподіваюся, це не порушить твої плани. До зв'язку, — попрощався начальник.

Еліс поклала телефон і взяла комп'ютер у руки. Вона знала, що тепер їй доведеться провести більшу частину дня за роботою, якщо не весь день. Але вона не хотіла працювати весь день у будинку, тому, взявши з собою ноутбук і блокнот, вона вирушила до невеликого кафе на розі головної вулиці, яке примітила ще в перший день.

Кафе виявилося саме таким, як вона собі уявляла: невелике, з затишною атмосферою й ароматом свіжої випічки. В кутку затишно горів камін, створюючи атмосферу тепла і затишку. Стіни були прикрашені картинами місцевих художників, а на столиках стояли вази з польовими квітами. Тут панувало відчуття спокою та натхнення, і Еліс вибрала столик біля вікна, де можна було насолоджуватися видом на ранкову активність містечка.

Еліс відкрила ноутбук, розім'яла шию і вже була готова з головою зануритися в роботу. Вона клацнула на значок Wi-Fi і сподівалася, що підключення буде миттєвим, але екран мовчав, не подаючи ознак життя. Вона спробувала кілька разів повторити процедуру, але кожного разу отримувала той самий результат — немає підключення.

З відчаєм Еліс підійшла до баристи, який акуратно готував каву за прилавком.

— Вибачте, у вас працює Wi-Fi? — запитала вона, намагаючись зберегти спокій, хоча всередині її вже наростало роздратування.

— Так, все гаразд. Інші відвідувачі не скаржаться, — відповів він з усмішкою, поправляючи фартух.

Еліс кивнула і ніяково посміхнулася у відповідь, повертаючись до свого столика. Її серце шалено билося — вона не могла собі дозволити витрачати час на марні спроби налаштування Wi-Fi. Проблема була явно в її ноутбуці, але вона не розбиралася в техніці, щоб вирішити її самостійно.

Вона знову спробувала, але безрезультатно.

У цей момент до неї підійшов молодий чоловік з темним волоссям і дружньою усмішкою. Він був високого зросту, з атлетичною статурою і ясними блакитними очима, в яких світилася щирість. На ньому були джинси і проста футболка, що підкреслювала його спортивну форму.

— Привіт, я помітив, що у тебе проблеми з підключенням, — сказав він з легкою усмішкою на обличчі. — Якщо хочеш, я можу допомогти.

Еліс скептично подивилася на незнайомця. Вона не планувала заводити тут знайомства і не хотіла ні з ким зближуватися, воліючи зберегти своє усамітнення. Але ситуація не залишала їй вибору. Хлопець, який запропонував свою допомогу, виглядав щирим, і їй не хотілося відмовляти. Тим більше що сама вона б точно не впоралася з цим або це зайняло б багато часу.

— Дякую за пропозицію, але ти впевнений, що зможеш налаштувати? — з легким сумнівом запитала вона.

— Я фахівець з IT, — відповів він, підставляючи стілець до її столика. — Працюю віддалено і часто буваю в цьому кафе. Думаю, у мене щось та вийде, — він підморгнув їй і сів за столик, повертаючи ноутбук до себе екраном.