Глава 2

Еліс провела весь залишок дня в роздумах. Чомусь ідея відпочинку тепер не виходила з її голови, постійно повертаючи її до розмови з Кейті.

Думки про прибережне містечко, вузькі вулички, затишні кафе та шум моря ставали все більш привабливими, мов свіжоспечена булочка в пекарні. Вона уявляла це місце як ідеальний прихисток, де можна було б забути про всі проблеми.

Коли робочий день добіг кінця, Еліс почувала себе зовсім виснаженою. Вона зібрала речі й направилася до виходу. Спускаючись у ліфті, вона чула, як її колеги обговорюють майбутні вихідні, плани на вечір та вечірки. Еліс відчула, як її серце стиснулося від туги. Їй хотілося просто зникнути, щоб не чути цього. Вона була готова хоч крізь землю провалитися, аби ніщо не нагадувало їй про життя, яким вона зараз живе — одиноке і нудне, позбавлене радості й будь-якої мети.

Коли вона вийшла з будівлі, на вулиці знову почався дощ. Краплі падали на тротуар, і повітря наповнилося свіжістю. Вона підняла голову вгору і дозволила дощу омивати її обличчя. У цей момент вона зрозуміла, що вже давно не гуляла просто так, не поспішаючи на роботу або додому.

Саме тому вона пішла до найближчого парку, намагаючись не звертати уваги на перехожих, які поспішали сховатися від дощу. У парку було порожньо й тихо. Еліс сіла на лавку під великим каштаном, ховаючись від дощу під його густою кроною. Вона сиділа, слухаючи, як дощ стукає по листю, і думала про те, як сильно змінилося її життя за останні місяці.

Все здавалося миттєвим і незрозумілим: вчора вона жила звичною щасливою життям, а сьогодні її майбутнє висіло на волосині. Еліс знову і знову поверталася до спогадів, ніби переживаючи їх заново. Почуття розривали її серце, не даючи навіть дихати. І щоб відволіктися, вона почала шукати щось, за що міг би зачепитися її погляд.

Раптом її увагу привернула молода пара, яка пробігала повз, ховаючись під однією парасолькою. Вони сміялися, їхні обличчя сяяли від щастя. Еліс відчула укол заздрості й смутку. Вона згадала, як колись сама була так само щаслива, і як зараз їй не вистачає цього простого, але такого важливого почуття. Вона вслухалася в шум дощу, відчувала прохолоду крапель, які вдарялися об її шкіру, і знаходила в цих звуках спокій.

У цей момент вона зрозуміла, що самотність, яку вона відчувала весь цей час, більше не є такою болісною, якщо просто насолоджуватися тим, що відбувається навколо. Весь цей час вона зациклювалася на тому, що залишилася одна, без людини, з якою можна розділити теплу вечерю або ранкову каву. І це дуже сильно давило на неї, адже за п'ять років відносин вона ніколи б не подумала, що в один день залишиться зовсім одна в порожній квартирі з гнітючою тишею.

Тепер же, якщо вона знайде те, що їй подобається і що буде приносити задоволення, вона зможе почати все спочатку. Принаймні вона так подумала. Хоч Еліс ще не розуміла, що саме це могло б бути, але щось підказувало їй, що пошук обов'язково окупиться.

Проте, як зазвичай люди розуміють, що їм подобається?

Вона не знала, що їй робити і за що вхопитися. Дощ поступово посилювався, і Еліс, відчуваючи краплі на обличчі, хотіла, щоб він змив усі її тривоги. Вода була теплою і приємною, і з часом вона відчула спокій. Вона згадала сьогоднішню розмову з Кейті і знову уявила, як вона гуляє на березі моря на заході, а тепле море, як і цей дощ, пестить її босі ноги.

У цей момент щось в її свідомості перемкнулося. Еліс раптом усвідомила, що ця поїздка може бути саме тим поштовхом, який їй потрібен. Адже побути наодинці з собою, щоб розібратися в собі і нарешті зрозуміти, чого ж їй не вистачає або чого хочеться в цьому житті, це саме те, що їй потрібно, окрім зміни обстановки, звісно.

З рішучістю в очах вона дістала телефон і набрала номер Кейті.

— Знаєш, я тут подумала... ти права. Мені дійсно потрібен відпочинок. Тож я поїду.

— Я так рада, Еліс, — почула вона у відповідь щасливий голос Кейті. — Недаремно ж я забронювала для тебе номер.

— Що ти зробила? — підняла брови Еліс.

— Забронювала для тебе номер, — з усмішкою відповіла Кейті, — на завтра.

Еліс почула, як Кейті тріумфально усміхнулася. Адже в цьому була вся вона. Іноді легковажна, іноді різка, але вона ніколи не зраджувала собі.

— Повтори-но?! — цього разу Кейті вдалося дійсно застати Еліс зненацька.

— Ти ж усе чула, — хихикнула Кейті, — тож не запізнюйся. Я надішлю тобі всю інформацію ближче до вечора. Можеш не дякувати.

І телефон підступно вимкнувся.

Так, Кейті й справді завжди була такою — швидкою на підйом. Але Еліс відрізнялася від неї. Вона була більш розважливою і любила продумувати все до дрібниць. Можливо, саме через цю рису подруга так і вчинила. І зрештою Еліс нічого не залишилось, окрім як послухати свою подругу і просто вирушити в цю подорож.

У цей момент в голові Еліс виник образ начальника. Потрібно ж його попередити. На секунду вона збентежилася, адже не знала, як саме повідомити йому цю новину. Однак наступної миті вона заспокоїлася. Зрештою, її начальник — розуміюча людина, та й сам пропонував кілька разів дати відпустку Еліс. У крайньому разі — вона може взяти роботу з собою.

Еліс усміхнулася, відчуваючи, як поступово її тривога відступає. Вона заплющила очі і вдихнула на повні груди свіжого повітря, що проникало в неї завдяки дощовим краплям. Її розум наповнився думками, повертаючись до часів, коли вона могла насолоджуватися простими радощами життя. Вона згадала свої давні захоплення і мрії, затуманені нещодавніми турботами і стресом. Тепер настав час, коли вона могла б повернутися до них.