Глава 1

Еліс сиділа у своєму затишному офісі на 22-му поверсі, дивлячись на панораму великого міста за вікном. Високі будівлі пронизували небо, дороги були затоплені машинами та пішоходами, життя вирувало і кипіло, але всередині неї було порожньо, мов у самому забутому куточку планети.

Вона звикла до цього виду, звикла до метушні мегаполіса, до шуму та вічного поспіху. Раніше вона помічала в цьому навіть якусь чарівність. Але зараз все це дратувало її до глибини душі. Місто, яке колись надихало її, тепер здавалося безликим і холодним. Вона почувала себе самотньою серед цього великого моря людей, мов невидимка. Ані посмішки колег, ані розмови з ними не могли заповнити ту порожнечу, що осіла в її серці.

На її робочому столі лежали малюнки та ескізи нового проєкт. Олівці та маркери були розкладені в ідеальному порядку, але натхнення, яке зазвичай текло рікою, пересохло. Еліс безрезультатно намагалася придумати нову концепцію, але думки плуталися, а ідеї здавалися нудними та банальними. Вона смикала край паперу, вдивляючись у порожній простір, але ніщо не спадало їй на думку.

Раніше кожний момент роботи приносив їй задоволення, кожен новий проєкт був викликом і радістю. Тепер вона відчувала себе виснаженою і спустошеною. Порожнеча заповнила її серце і розум, позбавивши її радості.

Вже два місяці минуло з того часу, як вона дізналася про зраду свого хлопця. Вже колишнього, звичайно.

Їх стосунки здавалися ідеальними, вони будували плани на майбутнє, говорили про спільне життя. Але все рухнуло в один момент, залишивши її серце розбитим. На якийсь час вона знайшла втіху в роботі, занурившись у проєкт з головою, але це лише заглушало біль, не вирішуючи проблеми. З часом кожен новий день став схожим на попередній, і жоден з них не приносив радості.

Останні кілька тижнів її єдиною розвагою був обід з її подругою Кейті. Вона завжди була для Еліс не лише подругою, а й підтримкою, людиною, яка розуміла її краще за всіх. Вони сиділи у невеликій кав'ярні на першому поверсі офісної будівлі, і Кейті, як завжди, намагалася її підтримати. У кав'ярні було затишно і світло, а запах свіжої випічки наповнював повітря, створюючи особливу атмосферу.

Але Еліс і це не радувало.

— Мені не подобається, як ти виглядаєш останнім часом, — сказала Кейті, розмішуючи каву. Її очі висловлювали турботу та занепокоєння. — Ти працюєш без перерви, тобі треба взяти відпустку. У тебе навіть на обличчі написано, що ти втомилася.

Еліс поглянула на подругу і зітхнула. У дзеркалі її відображення часто дивилося на неї з тими ж сумними очима та темними глибокими кругами під ними. Обличчя, що колись світилося від щастя, тепер виглядало втомленим і розгубленим. Каштанове волосся, якому зазвичай вона надавала гарної форми, тепер часто збиралося в недбалий пучок, а шкіра, позбавлена ​​колишнього рум'янцю, здавалася блідою і неживою.

— Пройде, у мене занадто багато роботи, я не можу просто так взяти і поїхати, — відповіла вона, опустивши очі на свою чашку.

— Послухай, ти не залізна. Тобі потрібно відпочити й відновитися, інакше ти просто загримиш до лікарні, — Кейті трохи нахилилася вперед, її голос став м'якшим, але наполегливішим. — Може, тобі варто поїхати кудись на вихідні?

— Куди? — Еліс сумно посміхнулася. — Я вже не пам'ятаю, коли останній раз була в відпустці.

— Пам'ятаєш, я тобі розповідала про те маленьке містечко біля моря? — Кейті приклала пальці до губ і задумалася. — Може, тобі варто поїхати туди на пару тижнів?

Еліс задумалася. Ідея поїхати кудись, щоб побути на самоті, далеко від усього, що нагадує про зраду і стрес, здавалася привабливою. Їй потрібен був простір, щоб дихати, щоб знайти себе. Але вона не могла на довго відкласти роботу, адже дедлайни не чекають.

— Можливо, я і поїду туди, але не скоро, — Еліс спробувала посміхнутися, щоб заспокоїти подругу.

— Ну ні, так не піде, — схрестивши руки на грудях, прошипіла Кейті, — ти просто морально виснажена. А той мудак...

Але вона раптово замовкла, зрозумівши, що сказала зайве. Вона знала, наскільки важко Еліс далося усвідомлення того, що людина, якій вона довіряла і яку вона любила, виявилася справжнісінькою сволотою.

— Обіцяй мені, що хоча б подумаєш, — Кейті не відводила погляд від подруги, намагаючись схилити її до правильного рішення.

— Добре-добре, — підняла руки Еліс, здавшись. — Обіцяю подумати. Але тільки подумати! Не впевнена, що зможу найближчим часом кудись вирватися...

Коли Кейті пішла, Еліс залишилася сама в кав'ярні, слухаючи шум дощу за вікном. Їй здавалося, що весь світ став сірим. Самотність стискала її серце, і вона відчувала, що більше не може так продовжувати.