110

Нарешті вона зійшла з літака. Нарешті під ногами земля. Втомлена Мар’яна побрела по аеропорту, шукаючи бодай взяти таксі і поїхати до вказаного на картці готелю. Вона ні на що не сподівалася.

Раптом її хтось окликнув. Хто може тут знати її? Дівчина обернулася і остовпіла. Позаду неї стояв Арсен. Хлопець був абсолютно іншим. Спершу вона навіть не впізнала його. Широкі шорти, пляжна сорочка і звичайні тапочки. Він був просто зовсім іншим.

– Нарешті! – з радістю вітав її Арсен. – Ми тебе вже зачекалися! Ходи, ходи!

– Як ти…тут …я навіть не знаю, що думати, – вона не знала що відповісти. – Хто ми?

Арсен взяв її за руку і повів кудись в бік.

– Ти головне не впади! – сміявся Арсен. – І не забудь, що я Расен. Це якби хто питав.

– Чому? – не переставала дивуватися Мар’яна.

Але наступної миті її очі самі розширилися а ноги самі почали підкошуватися. Перед нею стояв Влад.

– Це що? – налякано спитала дівчина і сильніше схопилася за руку Расена.

– Вітаємо в Панамі! – усміхнувся мужчина. – Мадам, не дивиться так на мене наче я привид. Я живіший від всіх живих. Ах, я забув відрекомендуватися – Хуан Родрігез, власною персоною. Зараз ще прийде наша Сабріна.

Мар’яна дивилася на все як на якийсь розіграш. І не могла зрозуміти де правда а де ні.

– Але як? Ти ж …

– О, так, звісно. Трохи помер. Але не так щоб дуже. Треба сказати, що це було дещо спонтанно. Визнаю. Але ми все компенсуємо. Чесно.

В той момент до них підійшла молода жінка. Мар’яна спершу не впізнала в ній Інну. І лише розмова видала вдавану незнайомку.

– Що ж, ми тебе зустріли, пора забиратися звідси. – сказав Хуан. – Кілька днів ще посилимо тут. А потім на Канари.

– Краще поясніть мені все це! – вже трохи оговталася Мар’яна. – Я що не дуже можу прийти до себе.

– Ну що тобі розказувати. В тій машині була Христина з якимось Артуром. Коли хлопці з рову вискочили ці сіли в нашу машину. Я спеціально коли вийшов залишив ключ. Бо на машині був маячок. Аби вони нас привели в своє лігво. Вони просто заскочили і рушили. А з лісу появилася машина з засідки. Ми просто оцінили всю ситуацію. І вирішили, що так буде легше зникнути. Ніби то там були ми.

– А Арсен? Він мусив зникнути теж?

– Так! Саме Арсен допоміг розкрутити всю цю аферу. Ти не повіриш, це була цікава історія. В Києві Христина пропрацювала рівно два місяці. А далі вона познайомилася з якимось Аліком. То був ще той аферист і шахрай. Вона ніколи не вміла тримати язика за зубами. А після того як підсіла на стакан то несла такі дурниці, що страшно було навіть собі уявити. Алік настроїв її аби можна було щось використати. До цієї компанії долучився і Артур. Вони мали тероризувати якийсь час. А тоді здоїти грошенят і втекти геть.

– Ага. Артур дав свідчення. А тоді його відпустили під розписку не розголошення. – вступила в розмову Сабріна, яка щойно приэдналася до компаныъ. – А втім, його потім знайшли мертвим, здається.

Вони вийшли з аеропорту і направилися в кафе. Десь далеко над океаном заходило сонце вкриваючи ще все довкола останніми променями. Тихо повівав легенький теплий вітерець. Вулицями гуляли якісь люди.

Для них починалося нове життя. З чистого листа.