108

Нарешті літак сідав в Санто-Домінго. Тут його мали зустріти. Чому саме тут, юнак не розумів. Але однозначно, що це гарний вибір. І не посперечаєшся.

Він нарешті зміг відчути під ногами землю. Після десяти годин у повітрі це було надзвичайним полегшенням.

Юнак вийшов у зал очікувань. Нарешті вони. Ці двоє Хуан і Сабріна. Юнак легенько усміхнувся. Йому пригадалися останні слова, сказані на прощання ще три місяці тому «помираючи тут і зараз – ми воскреснемо в нових обличчях, іменах, ідеях. З новим майбутнім. Але вже без минулого. Починаючи писати свою історію з чистого листа».

Расен підійшов ближче. Якби він так добре не знав цих людей, то ні за що би ніколи в житті не сказав, що це колишній Влад і Інна. Перед ним стояли зовсім інші люди.

– З приїздом Расене! – протягнув руку Хуан.

– Я вас ледь впізнав. Ніяк не можу звикнути до цього всього.

– Скоро звикнеш! – відповіла дівчина.

І вони рушили до машини, що стояла недалеко від аеропорту. Расен ніс свій не великий багаж в руках. Все його добро поміщалося в одну сумку. І цього йому було досить.

– Скажи… Хуан, – нарешті перервав мовчанку хлопець, – а чого саме сюди? За тисячі миль від усього!

– Бо тут кінець географії для всіх. А нам треба було перекантуватися якийсь час. Тай тепло тут. От чого! – засміявся той. – Не парся так, скоро ми перенесемося ближче кудись.

– Будемо змінювати локацію коли прибуде Мар’яна ? – спитав Расен

– То вона таки має приїхати? – перепитав Хуан

– Ну а чому ні? Ти що сумніваєшся в ній! Вона не зовсім знає, що ти тут. Але це на краще. Зробите їй маленький сюрприз.

– Надіюся, що це буде сюрприз а не …

– Повір, що це буде приємний сюрприз! – перебив Расен.