105

Зустріч запланували на дорозі за містом, біля лісу. Ця дорога вела на село. Але нею рідно хто їздив. А вечором тим паче. Тож було домовлено, що Влад з Інною під’їдуть машиною до старого дуба. Звідси дорога веде далі до села. А інша, польова, до лісу. З одного боку поле. А з іншого трохи дальше, вже біля самого лісу, досить великий обрив. Власне, тут вони і мають зустрітися.

Звісно, таку суму ніхто просто так віддавати не збирався. Тож у цьому місці вже давно засіли спецпризначенні. А за машиною слідкували відповідні службовці з лісу. Місцина була вибрана вдало, все як на ладоні. Нічого не скриєш. Зате молодиків в формі знайшли де сховати. а ще одну машину поставили за три кілометри, ближче до села. Більше подітися тут не було куди.

Рівно о десятій вечора Влад погрузив сумку з фальшивими грішми в машину. Вони обоє з Інною сіли і рушили в напрямку умовного місця.

Всю дорогу Влад вдивлявся в дзеркала заднього виду але жодного хвоста за собою не бачив. Значить злочинець не слідкував за ними. І приїде пізніше. Або вже там чекає. В кожному разі на нього чекають теж. Тому обоє себе вели впевнено і спокійно. На обох були одягнуті мікрофони. Аби можна було записати розмову. А також мікрофон був прикріплений в машині. На всяк випадок.

Їхали тихо. Ні пари з уст. Наче їхали не на зустріч із злочинцем а на якусь велику церемонію. Нарешті Влад побачив дуб. Він вимкнув фари і під’їхав ближче. Нікого не було. Хтозна. Може їхній анонім щось пронюхав і заліг. І таке можливо. Стали чекати.

За кілька хвилини до них наблизилася машина. Така ж як і у Влада, стара дев’ятка. І навіть колір такий. Машина вимкнула фари. Через секунду з неї вилізли троє – двоє чоловіків і жінка. Вони підійшли до Владової машини.

– Бабки привіз? – пробурчав перший.

– Привіз. – спокійно відповів Влад. – В багажнику.

– Добре. А тепер вилазь з машини. І ти кралечко також.

Влад виліз першим. Він розумів, що ці троє мають чіткий намір позбутися свідків. Тому і почав голосно говорити.

– І що далі?

– Нічого. Чого кричиш?

– Бо думає, що тут йому кабінет! – почала жінка. Її голос був Владові знайомим. А коли вони підійшла трохи ближче то хлопець впізнав в ній Христину.

– Ну що, впізнав? – шкірилася та. – А ти думав, я так просто від тебе відстану. Ти знайшов собі молодуху. Живеш собі як сир в сметані. І кінці в воду. Ні, дорогенький. Треба ділитися щастям.

– Якого дідька? Чого тобі треба?

– Грошей Владику, грошей! – єхидно проказала та. – Чи ти думав, що я просто так…

В цю хвилину з рову вилізли сховані там «джентльмени» в масках і з автоматами. Почалася бійка, крики. Нарешті машина рвонула і направилася в ліс. Але звідти якраз виїжджала захована там машина поліції. Ніхто не встиг зреагувати як дев’ятка опинилася в обриві. За кілька секунд вибух освітив довколишню територію. Машина зірвалася.

Наступного дня вже все місто знало, що сталося в ночі біля лісу. І що є двоє загиблих. Похорони були величезними. Ховали двох молодих людей дев’ятнадцятирічну Інну Калішинську і двадцятисемирічного Владислава Синтіна.

Зібралися всі знайомі, друзі, близькі, родичі. В останню путь проводжали молоду пару, котра трагічно загинула під час затримання злочинців.