104

– Ти знаєш, я тут подумав. – сказав Влад. – А може ми не в той бік дивилися! Кому вигідно все це?

– І що ти хочеш сказати?

– Що тут замішана Христина. Не знаю як але точно якось замішана. І боюся це нічим добрим не скінчиться. Я за тебе переживаю. От що.

– Та перестань! – усміхнулася Інна. – Що мені хто зробить?!

Але Влад чомусь боявся. Якщо його догадки правдиві, то це безглузда маячня. І Христина тоді безжальна аферистка, котра хоче грошей. І не зупиниться ні перед чим. Або цілковито зійшла з розуму. А це ще гірше. В кожному разі треба бути обережним.

Тепер, коли вони живуть в іншому місці це трохи дозволяє здихнути з полегшенням. Але то зовсім не вирішує ситуацію. Треба щось робити. І він уже знає, що зробить. Він розкрутить аноніма, коли той писатиме всякі дурниці. А тоді зламає дані звідти ця істота може сидіти. Це дасть можливість прослідкувати локацію. І виведе на слід головного зловмисника. Ідея класна. Але чи спрацює. В іншому випадку, він просто сильно обламається.

Цією ідеєю Влад поділився з Еммою Едуардівною. Та була не проти. Але заборонила самому щось робити. І підшукала на допомогу двох хлопців з відповідними навиками. А також заручилася підтримкою відповідних служб. Щоб нічого проти законного не було потім. Бо як тоді доказати. Таким чином, десь за тиждень Влад отримав повний пакет допомоги.

І за тиждень Влад уже вів переписку з анонімом на повну. Усього було видно, що анонім знайомий як із самим Владом так і з усім, що навколо нього відбувається. І це звужувало коло. Значить, це хтось зі знайомих. Крім того, анонім два рази обмовився і про саму Христину, як про жертву. Це теж було не мало важним. Бо таким чином пазли складалися до купи.

Нарешті після довгої і безплідної переписки анонім запропонував угоду – дати гроші він відчепиться назавжди.

«Триста тисяч в твердими зеленими і розмова буде скінчена. – написав анонім. – Але не думай там жартувати. Бо тоді точно щось кудись випливе!»

Ідея була така собі. Але це був єдиний шанс аби спіймати паскудника. Влад пішов до Емми Едуардівни аби поговорити.

– Це надто підозріло. – відповіла жінка, вислухавши все. – Якби хотіли грошей, то вимагали би відразу. А не аж тепер, мало не через рік. Щось тут не так.

– Може ви і праві! – сказав Влад. – Але інакше нам зловити їх не вдасться. В мене тут ідея одна осінила. А що, якщо ми зробимо йому (або їм) засідку?! Тоді і вовк ситий і вівці цілі.

Жінка довго думала над цим. А тоді сказала, що до вечора скаже що і як. А Владові порадила побільше розкрутити аноніма на розмову. І заздалегідь обговорити місце зустрічі. Щоб таким чином можна було підготувати засідку. А сама тим часом сіла за телефон.