97

Христина тим часом скаржачись на своє безпутне життя знайшла неочікуваного союзника і підтримку в особі Феодори Артмідівни Гаграук, однієї із вчительок. Справа в тому, що дорога пані Флора (як її називали в школі) мала на Влада зуб. І то давно. Вона ж мала онучку – Віолу. І сподівалася… І бозна на що вона там сподівалася. Що собі понавидумувала ця стара мегера ніхто навіть не міг уявити. Але проблему вона вміла зробити з нічого і на рівному місці.

А ще в неї була племінниця, Марія, котра тут же працювала секретарко. Робота зовсім не педагогічна. Але спробуй скажи цій дамочці таке. Та вона себе вважала мало не цілим заступником директора. Старий керівник терпів то все. А от з приходом нової влади мітла почала мести по новому. Ну був якийсь там конфлікт. Щось десь не вистачало. Чи щось погано прорахували. Чи ще щось. Але суть в тому, що дорогу Марію попросили на вихід.

Спочатку Феодора Артмідівна не втручалася ні в що. Але коли роль Влада Андрійовича в школі почала зростати (а ще більше, коли перейшов на нову роботу) то стару мідію трафив самі знаємо хто. І то дуже серйозно. Але сказати не було що. Ну окрім того, що її нещасна Віола схопила кілька двойок свого часу. А вона ж така розумниця, така тихоня, така вся відмінниця.

А от тепер стара почала розмову конкретніше. Вона вміла бути доброю де і коли треба. Вміла вивідувати те, що й треба було. Могла навіть слухати зі спокійним лицем те, від чого в середині аж закипало. Аби лише добитися свого. В житті з усього добилася лише одного – чоловік помер від інфаркту в не цілих сорок. А так більше особливо нічого.

І от, гарно поговоривши з Христиною і використавши всю її злість, Феодора отримала в руки козир і пустила язик в діло.

Вона почала нести всякі дурниці про всю компанію а особливо про Влада. Вона навіть договорилася до такого, що почала звинувачувати хлопця в тому, що буцім то він чіплявся її Віолочки. Звісно, що це була дика брехня. Але слухи люблять носитися і жити на кінчиках довгих язиків, котрі не вміють триматися за зубами і не мають зв’язку з мисленням. Тож нічого дивного, що дуже скоро розмови почали розповзатися, як змії весною.

А ще до цього підключилася і вище згадана Марія. Бо вважала, що таке тепле місце втратила саме через перевірку, яку організував Влад через Емму Едуардівну, котру вона теж ненавиділа і то тільки тому, що та була успішна вольова жінка. Котра вміє тримати всюди лад. І в першу чергу з собою. А вони ж були ровесниці.

Плітки набирали оборотів дуже швидко. А що, містечко мале всі один одного знають. Тож мало по малу та всяка балаканина почала просочуватися і до вух Емми Едуардівни. Пані Емма давно була в курсі того, що їй поза очі теревенять. І чула про себе не раз таке, що навіть страшно подумати. Однак, вона мало на то звертала увагу. Іноді ображалася. Іноді навіть і плакала. Але так, щоб ніхто не бачив. А тоді втирала сльози і давала своїм кривдникам так, що вони на довго замовкали. Так буде і тепер.

А от мама Влада була шокована такими розмовами. Жінка, котра знала все з іншого боку, не могла повірити в таку дурницю. Їй було образливо чути таке про свого сина. А разом із тим вона не знала, хто справжній розпалювач цього.

– Ти знаєш, що я чула? – спитала вона Влада якось під час сніданку і розповіла все, що почула від знайомої.

– Що за дурниці! – вибухнув Влад. – Як ти таке могла подумати, що я заради там чогось… Мам, та це такий прикол, що навіть не смішно.

Влад розказав мамі дещо з того, що відбувалося між ним і Христиною. А також і те, що чув від спільних друзів (включаючи Мар’яну). Тихий і замкнутий, сьогодні він відкрив Анні Петрівні, як то кажуть Америку. Тут вже заодно і пішла мова про поведінку Христини. І її поводження. Все виказав.

Від такої інформації пані Анна була легенько в шоці. Вона завжди вважала Христю гарною, чесною, чемною дівчинкою. А те, що чула зараз було ну далеко не таким. Жінка не знала, що на це сказати. Бо розуміла, що син був в цьому випадку правий. Але лише якщо це справді так? І дуже скоро вона наочно переконалася в справедливості всього сказаного Владом.