На березі океану душі

96

Арсен прийшов швидше. Мар’янині батьки сиділи в низу і розмовляли. Тож молоді вийшли на двір і сіли на гойдалку що перед вікном.

– Чесно, я навіть не знаю, що тобі сказати. – почала дівчина.

І вона розповіла все як було. І про зустріч. І про враження. І навіть про свої деякі думки з приводу цього всього.

– Знаю. – сказав Арсен. – Вона і до нас приходила. Наче б то якийсь там телефон їй треба відремонтувати. Дуже про Влада розпитувала. Але шеф її вигнав в три шиї. Бо був в поганому настрої.

Це ще більше роздратувало Мар’яну. Тепер вона точно знала, що Христина щось замислила. Або хоче скомпрометувати Влада. Або буде гадити Інні. От лише одне питання – нащо?

А вечір ніс в собі тишу і прохолоду. Темінь вкривала землю. І на небозводі знову з’являлися зорі. Як і вчора. Як і поза вчора. Так само буде і завтра. Шкода лише, що не всі вміють бачити цю красу нічного життя.

Руслан Баркалов

Подобається

#48 в Сучасна проза
#353 в Любовні романи
#176 в Сучасний любовний роман

У тексті є: любов перешкоди різниця_у_віці романтика, робота стосунки обман зрада, щаслива зустріч

Відредаговано: 15.07.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись