95

Наступного дня «біда» сама дала про себе знати. Мар’яні дзвонив якийсь невідомий номер. Дзвонив довго. Але дівчина трубку не брала. Вона була зайнята і не мала часу на балачки. А не знайомий номер зовсім не підвищував шансів на відповідь.

Втім, десь під вечір вона повертаючись з роботи зайшла в магазин. А коли виходила, то наткнулася на «тіло». Саме так, тіло. Бо назвати оце от якось інакше так відразу було не так просто. Перед нею стояла Христина вона страшенно схудла, геть чисто висохла аж почорніла. Волосся крашене-перекрашене (на цей раз в якийсь яскраво сіро-буро-малиновий) було тверде і не мите. Кусок стриженого. Решта залишене. Тіні під очима. А ота сережка в носі була зовсім не до теми.

Тай одягнута була «королева» аж ніяк не модно. Джинси спадали. Зверху якась чи то стара чи то така не прана футболка.

– Здоров подруга! – почулося в адрес Мар’яни.

Дівчина від такого аж шарахнулася назад.

– А що, вже й не признаєш свою подругу!? Так! – продовжувало тіло якимось скрипучим голосом. – Ну звісно! Ви ж тепер круті всі.

– Христино, це ти? – з відразою глянула дівчина.

– Певне що я. А хто ж іще! Не чекали вже мене. Бачу ти не рада мене бачити. Ну що ж… І передай там своєму Владу, що він сволота!

Мар’яна хотіла щось відповісти. Але потім передумала. Який сенс. Вона бачила перед собою якусь огидну дівку легкої поведінки. Тому просто повернулася і пішла. Але не душі було так огидно, наче туди нагадили.

Дівчина йшла дорогою і ніяк не могла прийти до себе від побаченого. Христина ніколи особливою красою не вирізнялася. Але щоби аж так. Їй було шкода. Але й дивно разом з тим. Вона себе запитувала: «ну як так можна себе не любити? Ну як можна так себе перетворити в жахіття? Хіба нормальна дівчина таке з собою зробить?». Але відповіді на це не мала.

Мар’яна була повністю розбита. Ще вечором мав прийти Арсен. А настрою для цього вже не було ніякого.