90

А тим часом стосунки між Інною і Владом росли з кожним днем. Влад бачив в ній не просто симпатичну юну дівчину а справжнього друга. Людину, котра хоч іноді може бісити (і то навіть дуже) але все ж котра така близька, така рідна. А Інна теж бачила у Владові не лише просто хлопця. Тепер вони спокійно могли дозволити разом посидіти на озері. Або прийти до Владкового друга на день народження разом.

Батьки Інни були спокійні відпускаючи доньку з Владом. Добре розуміли – нікуди він не дінеться. Чемний, стриманий, уважний, вихований – Влад ніколи не давав їм поводу для сумнівів. Тай його маму Емма Едуардівна знала дуже добре. І мала Ірину Вікторівну, так звали жінку, добру думку.

Тай пані Ірина не мала нічого проти такого ходу подій. Але час до часу нагадувала Владові, щоб він був завжди обережний. Вона ще іноді згадувала про Христину. Бо як не як але так довго зустрічалися. А тут на тобі, все так швидко перемінилося. І на початках скрито звинувачувала Влада в тому, що він спокусився на зв’язки Калішинських або гроші якими вони могли його збити.

Влад був страшенно ображений. На такі думки. Хоча мама їх в голос і не висловлювала. Хлопець злився на маму за те ставлення. Бо він нарешті по справжньому був щасливим саме в цей момент. Тут і зараз. А не тоді раніше. Але то пояснити комусь, що ти насправді переживаєш складно. Як і складно іноді повірити в це самому.

Втім, Влад про це переживав мало. Тепер він був ще більше зайнятий. І це ще більше йому подобалося. Кажуть, що людина сходить з розуму від того, що забагато працює. Ні, вона сходить з розуму якщо вона просто паше як кінь. А коли вона робить роботу натхненно із задоволенням – то тут розум стає ще краще працювати. Саме так було із Владом. Він сам не с чувся як поринув в роботу з вухами. А довгими вечорами, коли приїздив від Інни, сідав за комп’ютер і проводив ще кілька годин там.