89

Наступного ранку Влад уже був на роботі. Хлопець щось робив на комп’ютері. Аж поки не задзвонив телефон. Телефонувала Емма Едуардівна.

– Де ти зараз, Владе? Якщо ти зараз на розі біля «Булочника» то я можу тебе підібрати. Нам конче дещо треба обговорити.

– Я уже на роботі Емма Едуардівна. Сиджу якраз в себе.

– Ідеально! Я зараз під’їжджаю. І відразу наберу тебе як буду на місці.

Справа стосувалася Івана Федоровича Карочука, «головного фінансиста» адміністрації. Влад у вільний час крім своєї роботи, сумлінно перевіряв усі документи, котрі вводив в архів. А так само і ті, які вводилися до нього. І звіряв їх з паперовими оригіналами.

Справа в тому, що цей персонаж мав багато претензій свого часу до Емми Едуардівни. І от тепер, прийшов час доказати золоте правило: «не суди і не будеш засуджений». І Влад активно в тому був задіяний. Це він сам сказав пані Еммі про своє таке собі розслідування.

Пані Калішинська глибоко оцінила «роботу» свого протеже після того, як сама перечитала три папки. Це був аргумент. Не просто аргумент. Це був зашморг на шиї Карочука. Тому треба було вкрай швидко дещо переговорити. Бо ситуація набирала дуже серйозного вигляду.

– Що ще ти знайшов? – спитала Емма Едуардівна.

– Ось ще одна папка! – протягнув Влад. – Там ще цікавіше. Він вам планував підсунути ось таку «свиню».

І він поклав ще одну грубу папку на стіл своїй начальниці.

– Вражає! Дякую Владику!

Хлопець вийшов. А пані Калішинська взялася за роботу. Масштаби павутини Карочука вражали. Те, що придумав не шановний нею Іван Федорович було геніальним. Грошики самі котилися в його бездонні кишені. Він зумів навіть продати те, що продати було не можливо.

Але все має свій час. І час для пана Івана як видно вже вийшов. А прийшла черга платити рахунок. Тож тепер ним почали цікавитися різні не дуже добрі люди. А знахідка Влада стала для них справжнім скарбом зі смітника.

– І що мені з цим всі робити? – спитав нарешті Влад, коли повернувся знову до кабінету.

– Навіть не знаю. Все це цікаво. Але якщо я висуну проти нього обвинувачення – то це буде просто непотрібна гризня. А мені зараз цього ой як не треба. До того ж, твоя ідея, зробити безкоштовні комп’ютерні курси для всіх бажаючих, особливо для старших, стала для нашого мера справжнім порятунком. Тепер навіть не знаю, що й казати. Бо тут багато чого не приємного буде для багатьох.