На березі океану душі

87

Новий рік Влад зустрічав разом з Інною і її батьками. Вони їздили до області «на ялинку». Потім, вже в дома, під звуки салютів вітали одне одного з настанням нового відрізку часу, жартували і просто веселилися.

Додому Влад повернувся десь аж під ранок втомлений але щасливий. Щасливий, бо відчув себе потрібним. Відчув себе важливим для когось. Відчув те, чого не відчував до тепер. Зустріч з Еммою Едуардівною цілком змінили його ставлення до багатьох речей. Тепер для Влада не всі, хто працював як батьки Інни – не були породженням пекла. А інші, ті хто був на простій роботі – білими і пухнастими. Не все так однозначно. І це призводило його в деяке замішання.

Батькам, так легенько, було все рівно що їхній син витворяє там десь. Бо Влад від коли пішов на роботу і почав давати майже половину тих грошей, які тато з мамою відкладали на потреби разом. Тож питання від батьків відпали самі по собі. А ще тепер, коли приїхав з закордону, сам купив пам’ятник дідові.

Влад солодко засинав. Він хотів повернутися назад і пережити ці миті ще раз і ще раз. Щоб цей день (точніше ніч) ніколи не закінчувалися. А між тим хлопець просто провалювався у царство Морфея. І лише час до часу його вії ще сіпалися, ніби очі щось бачили там, на грані свідомості і повного забуття.

Завтра у нього перший день на новій роботі. Завтра. Так, це буде лише завтра.

Руслан Баркалов

Подобається

#306 в Сучасна проза
#1998 в Любовні романи
#959 в Сучасний любовний роман

У тексті є: щаслива зустріч, любов перешкоди різниця_у_віці романтика, робота стосунки обман зрада

Відредаговано: 15.07.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись