86

Новорічна дискотека була в четвер. Такий вибір влаштовував всіх, бо в п’ятницю майже всі отримували відгул. І мали більше часу для себе. Адже, на носі цілий новий рік.

Однак, цього року всіх чекав не великий сюрприз. Справа в тому, що керівництво вирішило звести обидві школи разом. Тож всі мали чітко дивитися в обидва ока. Але в останній момент багато вчителів по хворіли. І довелося всю цю катавасію прикрити. А підготовку і контроль отримали працівники клубу, де й проводилося «дійство». Таким чином весь той непосильний тягар спав з плечей нещасних педагогів.

Влад був невимовно радий такій новині. Бо мав свої плани. Його запросив один старий друг на день народження. Тож не маючи як відмовити, Влад навіть майже пообіцяв бути.

Десь коло обіду подзвонила Інна. І цей дзвінок явно мав змінити його плани в зовсім інший бік. Дівчина просила зайти. Ні не просила, благала. Це було чути в її голосі. Ну а відмовити їй Влад не міг. Тож довелося змінювати свій розклад на весь вечір. Ну по думаєш, приїде там на пів години. Чи навіть на годину. Добре. нехай так. А далі поїде по своїх справах.

Ага, якраз таки так. Коли Влад приїхав, то попав на якусь гостину. Хлопцеві було ніяково, що так попався. Але Емма Едуардівна наче чекала його приходу.

– Проходи ближче, Владику! – запрошувала вона, вказуючи на крісло поруч.

За столом сиділи, крім господині, ще кілька мужчин і одна дама. З тону розмови, Влад зрозумів, що це якісь ділові партнери. Або вище керівництво. І тому йому було трохи не зручно.

– Це мій новий працівник! – коротко відрекомендувала пані Емма хлопця. – Той самий, що проходив стажування в Чикаго. Поки ще він працює в школі. Але вже з Нового року він помаленьку переходить до нас.

– Емма Едуардівна, – сказав старший сивий мужчина, – Ви просто неймовірна жінка. Де ж ви знайшли його? Нам так не вистачає молодих кадрів.

– Головне, що знайшла! – усміхнулася Емма Едуардівна. – Ви ж самі знаєте, що я отримала від попередника – цілу купу не зрозумілих документів, повний розвал і жодних перспектив. Я навіть не знала, що сказати на то все в перший день.

– Нічого, нічого ви справитеся! – відповіла дама. – Я вам більше скажу, Сергій Адамович уже не повернеться назад. Так, що вважайте, що це ваша посада.

Трапеза тривала. І дорогі гості явно не дуже парилися тим, що в келихах не узвар а рідина на сорок оборотів. Вони жартували між собою, розповідали різні історії з життя, роботи, а між тим і розпитували Влада про його ідеї і бачення майбутнього. А дізнавшись більше раділи за «нового члена команди». Хоча сам Влад уяви не мав про це вони. Лише скромно підтакував.

Нарешті той самий, сивий джентльмен подякував і сказав, що їй уже таки треба нарешті мати честь і пора їхати.

– У вас так гарно. Так добре сидіти. Але мусимо вже їхати. Бо дорога далека. А ми ще тут.

– Ой так ніби то дуже така вже проблема. Ви машиною швидко будете дома.

Але гості уже встали з-за столу і направилися до виходу. За ними вийшла і пані Емма. Вони ще досить довго про щось говорили на дворі. Аж поки нарешті Влад не почив як машина ввімкнула фари і з усього було ясно, що вона віддаляється.

А на годиннику тим часом показувало уже пів на восьму. Тож було само зрозуміло, що ніякого дня народження уже не буде. А швидше за все єдине, що залишається так це допомогти прибрати зі столу.

В цей час до зали увійшла Інна. Вона вже встигла переодягнутися у хатній одяг і почала збирати тарілки аби їх помити. Влад автоматично включився в роботу. І без будь-яких зайвих слів робив так, ніби це був його дім і його прийом. Так, що коли до хати увійшла Емма Едуардівна то лише в долоні сплеснула.

– Браво! – вигукнула вона в захваті. – Владику, я вражена! Ти просто молодчина! Бачиш Інна, а ти говорила, що сучасні мужчини не вміють бути інакшими. До речі, це були люди з області. І ти себе зарекомендував перед ними добре. Так, що все класно. Того я і хотіла щоб ти прийшов. Ну трошки так несподівано було. Але нічого. Ти все правильно робив.

– Ага, робив! – як завжди з насмішкою ніби відповіла Інна. – Аж руки тряслися.

– То нічого страшного. Страх це нормально. Не бояться лише дурні і діти. А от коли цей страх володіє тобою, то це вже не нормально. Зате, наш Влад Андрійович тепер має всі шанси придумати новий проект. І він точно пройде.

Оте слово «наш» вказувало на приналежність. Приналежність до чогось. До когось. До якоїсь справи, мети, ідеї. До чого саме?

– Сьогодні мала бути дискотека. – продовжувала Емма Едуардівна. – Але ми вирішили цього року її перенести. Самі знаєте, що директор знову потрапив до реанімації в дуже важкому стані. А буквально поза вчора вечором помер. Тож ми подумали, що краще не робити нічого. від школи. І передали все культурі.

– Ну а там, так як все. – з нетерпінням відказала Інна. – Там знову буде дитячий садок. Ніби ми всі в першому класі. Це так дико.

– А ти що скажеш? – пані Емма повернулася до Влада, котрий в той час мив тарілки.

– Добре, що відмінили. Хто захоче піде на цю. А хто не хоче – то нащо його тягнути кудись! Ми ж маємо давати свободу вибору. А яка там свобода, якщо вибору нема. Все в добровільно-примусовому порядку. То чим це не тоталітаризм?