84

На педраді знову всіх потішили дискотекою. Але цього разу вже ніхто нічим не кип’ятився. Бо знали, що все одно доведеться відбувати. Тай дуже противитися не було вже кому. Старші дами пішли на пенсію. На їх місце взяли кількох вчорашніх студенток, котрі і самі не проти такого. А решті все було так байдуже, що аж не стидно сказати як. Фізик висловив думку за всіх старших:

– Головне аби нічого так не сталося. І всі були живі і здорові. А хочуть танців – то нехай.

Отож, все було як і минулого разу. Кожен знав, свою функцію. Крім того, Тетяна Василівна, котра тепер виконувала роль директора коротко порадила:

– І не стійте просто як мумії. Теж собі підтанцьовуйте. Ну а що, вчитель це ж не діагноз. Хай знають, що ми також люди. Головне без лишніх емоцій.

Такий хід подій цілком влаштовував Влада. Бо він не мав ніякого настрою ходити як вишибала в нічному клубі між танцюючих і дивитися хто прийшов і пішов.

Треба сказати, що сама пані Тетяна була жінкою лояльною. Вона не надто трималася старих стандартів. А тим більше тепер, коли можливість бути директором у неї була майже в руках. І треба сказати, це для неї зараз було головне. Бо після того, як Ігор Дмитрович відійшов від інсульту, стало ясно, що працювати далі він не зможе. Тож, ось уже три повних місяці пані Тетяна твердо сиділа в його кріслі. І планувала залишатися там і далі.

– Владику, то ти таки з першого від нас йдеш? – спитала вона Влада, коли вони вийшли з педради.

– Ви вже знаєте. Мабуть так. не зовсім йду. Але…

– Власне, що не зовсім. Я хочу аби ти знав, що до кінця травня ти будеш рахуватися на повну ставку з інформатики. Бо де я зараз знайду якусь заміну. Тай Емма не проти такого. Ми вже говорили.

Видно було, що все вирішувалося за його плечима. Але воно й добре. бо ніхто не ставитиме ніяких претензій у разі чого.