83

Наступного ранку телефон Влада просто розривався від дзвінка. Телефонував невідомий номер. Цікаво, хто ж то міг діставатися так рано. Влад подумав, що буде розумно відповісти на дзвінок.

– Доброго ранку Владе! – почувся знайомий голос. – Це Емма Едуардівна. Знаю, що ти приїхав. Хочу аби зайшов до мене зараз, як будеш іти на роботу.

Дивно. Але хлопець погодився (а що є варіанти?). «Певне вчорашня «кава» буде відбиватися ранковим прутом» – подумав Влад. Бо інших гріхів за собою він не чув.

І лише наближаючись до кабінету заступника голови адміністрації, у Влада трошки таки заграло в середині. Хто там знає, що ця пані роздути з нічого. Але виходу нема. Треба йти. І от він легко постукав і відкрив двері.

– А ти, заходи! – Ема Едуардівна копирсалася в купі паперів на столі. – Сідай. Є розмова.

Від цих слів стало так якось не по собі, що аж не соромно сказати, що налякався. Але вигляд жінка мала аж надто добрий.

– І так, ти приїхав ще на вихідних. – нарешті вона сіла на своє крісло і повернулася обличчям до Влада. – То Інна мені сказала. І ти знаєш, я би хотіла аби ти готував мою Інну. Ти поняття маєш. А що не знаєш, то знаєш звідки взяти. А головне, вона сама просила щоб репетитором був лише ти. Що скажеш?

– Нічого проти. – скромно відповів Влад.

– Ідеально. А тепер ще на додаток тобі робота. мені треба всі ці документи ввести в архів. Там нема нічого таємного. Аби боятися. Але треба посортувати, створити документ, занести у відповідну графу. Ну ти розумієш. Документів багато. Роботи тут не початий край. Бо до мене тут робилося нічого до слова зовсім.

– Ну але як я буду…

– Не переживай. В школі ти будеш мати лише інформатику. Бо історичку вже найшли профільну. Так само і з географією. Бо в тебе ж освіти для того нема. А для документів якраз. Будеш коло мене оформлений будеш як треба. Ну і зарплата тут більша – і вона лукаво усміхнулася – Вже з першого тебе оформимо. Може навіть як секретаря.

– Добре.

Сказати, що він був радий – це було б обманом. Бо відчуття були якимись дивно змішаними. З одного боку це було прекрасно. Адже, він просувався. Влад бачив, що пані Емма сама заінтересована в ньому як в довіреній особі. І це було просто бомбезно. Тай школа була в його житті явищем тимчасовим. А з іншого – з якого б то раптом дива така теплота? Для чого їй це? Він дещо боявся влазити в такі кабінети, бо ще з дитинства чув дома, що у великих кабінетах живе велика неправда.

Але так чи інакше а Влад погодився. І крапка. Тож залишалося лише дочекатися початку нового року і приступити з новими силами до нових обов’язків.

– До речі, як поїздка? – повернула його з хвилинних роздумів пані Емма.

– Гарно. Багато нового побачив. Навчився.

– Це саме те, що тобі треба. Ну розпитувати не буду так з порога. Колись сам розкажеш. – а потім додала. – Ну то коли з репетиторством почнемо?

– Та хоч і сьогодні.

– Сьогодні!? – загадково повторила Едуардівна. – Супер! Номер будинку знаєш. Десь коло шостої заїдеш.

Від такої фамільярності Влад аж почервонів. «Певне бачила, як підвозив минулого року Інну з новорічної дискотеки – подумав про себе – От холера. Аж стидно якось!».

– Приїду.

Вийшов на вулицю Влад геть розгублений. От так тобі і день почався. А хто б міг подумати про таке. Ні, ну справді, щастя само прийшло. Але ж не в такий спосіб би то щастя. Бо то таке діло. Але дарованому коневі в зуби не дивляться. Фортуна не любить перебірливих. Що пропонують – то треба брати. Потім, коли вже будеш сидіти в сідлі, будеш думати інакше. А зараз це просто щасливий квиток для молодого парубка.

Що ж, значить в школі йому залишилося добути якихось два тижні. А потім лише одна інформатика. Тай фірма відпаде. Бо часу на біганину не буде. Тут таке ніхто не захоче. Але це мало хвилювало.