79

А от Інна від таких новин була не в захваті.

– Тобто, як це ще два місяці? – питала вона Мар’яну. – Мама ж казала, що до жовтня має бути курс.

– Кажу те, що чула. – відповіла та. – Має роботу там, здається. Та чого ти так переймаєшся тим дуже?

– Бо скоро кінець семестру а Трал дивиться на нас як кіт на мишу. На історію нам всунули якогось старого діда, котрий не пам’ятає як його звати. А на інформатиці ми лише то і робимо, що друкуємо в нещасному ворді і пишемо якісь дурацькі контрольні. От чого! Бо половина вже пожаліла, що не пішла в якесь училище або коледж. Всі ж думали, що далі буде Владен. А не от це от все.

Інна була справедливо обурена. Бо Трал (Травіль Аделаїда Адамівна) була педагогом старого загартування. І на сучасних методів процесу для неї майже не існувало. Вона ще пам’ятала старі, добрі часи, коли можна було дістати лінійкою по пальцях. І це було нормою. Тож йти на будь-які компроміси з «обнаглівною шпаною» як вона сама висловлювалася, не збиралася. Тай втрачати їй було нічого. Бо Аделаїда Адамівна мала пенсійного стажу більше як робочого. То ж навіть, якщо її і попруть на відпочинок, то це не буде страшним провалом у її вчительській кар’єрі, котру вона закінчила ще за часів «Хрущовської відлиги».

Але і на неї вони мають свій козир. Тож, чим швидше прибуде Владен, тим краще буде для всіх.

– Інна це не розумно! – сказала Мар’яна. – Доводити стару до божевілля тільки тому, що вам вона не подобається це дикість.

– А вбивати в нас бажання вчитися це по твоєму свята справа!?

– Якої ти заговорила! – сміялася Мар’яна. – Владен голову скрутив тобі геть чисто.

– Навіть якщо і так, то що? Ну і що такого смішного. Це ж нормально хотіти стати кращим. І яка різниця хто за тим стоїть. Так, він показав інший кут деяких речей.