78

Кажуть, кожен сам коваль свого щастя. Так напевне і є. Головне правильно зрозуміти, що і як кувати.

Зі зміною середовища Влад почав мало по малу змінюватися і сам. Бо попередній стиль життя якось мало тепер радував. І хоча ще кілька місяців назад він би навіть подумати не міг про щось інакше. Тепер же Влад бачив все з іншого кута.

Так, познайомившись ближче з середовищем, він почав вникати у свій підхід до бачення то чи іншої ситуації. І тут Влад дійшов висновку, що не все можна зносити бульдозером або валити. А ще тут він почав бачити збоку хто є хто. Дехто з друзів тишком заздрили його такому щасливому старту. От, мовляв, на халяву спіймав удачу за хвіст. Але чи так це? Чи так вже не заслужено! А може він цілий рік перед тим ман нагоду показати себе в школі. І ще пів року в ролі класного. Так, йому давали усюди зелене світло. Ага точно таки всюди. А скільки він разів просидів перед тим в кабінеті Шефа аби пояснити старому, що це треба,м ус і корисно. А біганина в адміністрацію. Тай навіть вся та ідея з проектом – це теж не зі стелі впало.

Звісно, що йому помогли. Але ж не тому, що він такий класний. А тому, що були відповідні люди у відповідний час у відповідному кріслі. А якби замість Шефа був хтось інший. І не підтримав би цю ідею? Так би і залишилося все в нереалізованому замислі.

Влад тепер дивився інакше на все це. Заздрять бо самі нічого не зробили! Бо поки він бігав з усякими листочками вони пили пиво десь в прохолодному місці і слухали дешеву музику. А коли він опинився тут, то замість того аби порадіти за друга, їх усі чорти хапають від такого. То може вони не такі вже й і друзі.

Тепер вже і Христинині подружки почали надзвонювати, як дізналися що він поїхав за кордон. А до того їй не треба було. Ніби й не знали його! Ну що ж, хай дзвонять. Хай заздрять. Йому то що. Він не має тепер для них часу. А головне бажання. І єдиною, хто не травив дурниць була Мар’яна. Це відчувалося в усьому. В розмові. В погляді. В усьому.

В одній із розмов Мар’яна дивно і двозначно озвалася про якогось Арсена. І Влад порадив їй запросити на чай. Ну а чого марно жити ілюзіями. Або брати бика за роги. Або не фантазувати дурно. Треба сказати, що така ідея ввела дівчину в деяке замішання. Але вона не пояснила нічого.

– Ну що я тобі скажу. – говорив далі Влад. – Я лише тут почав розуміти, як багато ми тратимо часу на марно. В пошуках якихось ідеалів, котрих ніде нема. Замість того аби визначити, що сама треба власне нам самим. Так, що готуй гарний чай і не заморочуй собі голову.