75

Треба сказати, що життя вміє підносити різні сюрпризи навіть тоді, коли ти їх зовсім не чекаєш. Головне, не впадати в паніку. Що б не сталося треба сприймати спокійно. Так, як це робив завжди Арсен. Але цього разу він трохи таки залагав.

Справа в тому, що після того вечора, коли вони з Інною сиділи в гостях наступного дня Мар’яна подзвонила сама і нагадала про себе. Зі слів їй таки конче треба було коп’ютера. Тож хлопцеві довелося після обіду зайти аби поглянути в чому річ.

Мар’яна зустріла його привітно. Дівчина запросила до своєї кімнати. І Арсен зразу оцінив чистоту, яку тримала її власниця. Тут було якось так затишно, що хлопцеві аж якось не хотілося думати про те, що він тут лише на кілька хвилин. Хотілося залишитися. Просто посидіти. Така, якась атмосфера.

Але робота є робота. І вона саме себе не зробить. Тож Арсен відразу ж взявся до справи. Нічого особливого не було. Треба було поміняти лише термопасту. Ну і заодно перевстановити віндовс.

– Якщо нині дасте, то завтра вечором поверну. – чемно повідомив свій вердикт хлопець.

– Звісно, як скажеш. Але одне прохання – до мене не викати. Ну я ж не стара баба якась.

– Навіть зовсім ні. – витиснув з себе Арсен.

Певна річ, Мар’яна була дівчина просто шикарна. Гарненька, миловидна світло русява від природи, середнього росту, з відповідними формами дівчина. Ну але все ж не ровесниця. І таке запанібратство виглядало трохи дивним на перший раз. Але позаяк вони наче б то друзі, то нема ради. Тож Арсен впевнено перейшов на ти і по імені.

Він пообіцяв принести готовий комп завтра після сьомої. Власне, Мар’яна настояла аби під вечір. Бо до шостої-сьомої вона буде на роботі.

Додому хлопець повертався дещо збентежений. Це було вперше. Чому саме, відповісти не міг. Але щось непокоїло. Сьогодні він якось інакше поглянув на Мар’яну аніж вчора вечором. Тепер вона здавалася йому набагато красивішою аніж при першій зустрічі.

До цього моменту Арсенові якось було байдуже на все. Жив собі тихо. Робив, що казали. З одягу якась футболка з секонхенду, потерті джинсові шорти і тапочки. А яка там різниця йому в чому. Все рівно ж ніхто не звертає уваги.

І лише сьогодні йому стало соромно за свій такий прикид. Чорт, він же виглядає як якась замурза. Що подумає Мар’яна? Буде вважати його невдахою. Або якимось нечупарою. Так було вперше від самого народження. І Арсен не знав як правильно йому поступити. Однак, справу вирішив випадок.

Бо коли у вечері хлопець заніс готову роботу то почув, що на кухні забився кран. Тож він не довго роздумуючи напросився допомогти. Справа не дуже складна, якщо знати що робити. Так, що за якоїсь пів години все було на місці. І працювало як належить.

– Ну ти просто не реальне чудо! – говорила Мар’яна. – Бо кого зараз мала б просити?

Арсен усміхнувся. Він був задоволений собою. Бо ось вона – відповідь на його питання. Яка різниця в яких ти шмотках. Головне зовсім інше. І це факт. А спробуй-но в дорогій футболці розкручувати то все.

– Ти класний хлопець. Добре, що Інна почала з тобою зустрічатися.

– Хто вам, ой тобі, таке сказав? – витріщив очі Арсен. – Ми друзі. І ніколи не зустрічалися. Звідки таке взяла.

Ай справді, звідки вона таке взяла? Чомусь їй здалося тоді, що Інна не просто так прийшла з ним. Але чому?

– Навіть не знаю звідки. Просто так подумала. Вибач. Я …

І вона не доказала те, що хотіла бо задзвонив домашній телефон. Дівчина взяла трубку і вимушено почала розмову, вказавши пальцем Арсенові зачекати.

– Дзвонила мама. Сказала, що скоро буде – вже після того як поклала слухавку продовжила Мар’яна – Не буду тебе затримувати. Може спішиш до дівчини.

Це було про вокативне питання. І не просто так. Таким чином витягується потрібна інформація від того, кого запитують. Тому, що на такі питання як правило дається чітка відповідь. І чесна. Як не крути. Але її можна прочитати навіть по обличчі.

– Та нікуди я не спішу. Додому лише. Роботи багато.

– І що, навіть нікуди не виходиш гуляти?

– Нема с ким. А просто так вештатися якось набридло вже. Тай Андрійович з Америки грозив аби я не лазив а займався справами.

Так, Владен як завжди молодець. І нічого тут більше не скажеш.

«Отже він сам» – говорила сама до себе Мар’яна, коли Арсен пішов. «Це добре, що сам. Але ж він молодий. Наскільки ж молодший. Що я собі думаю! Та ж як таке. Ні, ні, ні досить про це». Але думки не спішили видалятися. І знову поверталися до то Арсена.