74

Дівчина гортала фото. Тепер вже вона була більша: школа, подружки. Хоча вона завжди вирізнялася не стандартним характером. Тож і подруг як таких не було. Це лише ілюзія, що у тебе є друзі. Насправді все зовсім не так. Тебе оточують люди, котрі мають від тебе якусь вигоду. І добре, коли ця вигода є взаємною. А якщо ні?

Так, це було і питанням і твердженням. Бо вчинок Оксани зрадою не назвеш. Просто кожен виходить з ситуації як може. І при тому обстоює перш за все власні інтереси. І те, що вона все розказала, не було якимось наклепом. Просто її притисли. А вона зламалася. Ну як зламалася, пальці ж в двері ніхто не клав. І нічим дуже не грозив. Має людина занадто довгий язик. І не може без того аби не розповісти все мамі. Ну а мама Оксани ще та тьотя. Їй поїсти не дай а всіх пообмовляти.

Інна довго ображалася за це на (уже колишню) подругу. А потім перестала. Просто зробила висновки. І більше та рудоволоса і довго язика особина не допускається до ближчого кола.

А ось уже і їхній восьмий клас. О, це було так гарно. На уроках халява. Творять, що хочуть. І ніхто їм нічого сказати не може. то були часи. Потім прийшов Владен. І пішло все зовсім інакше. Зате є що згадати. Так, справді, є. І більша половина класу готова лише заради цього одного залишитися і ніде не поступати. Дивно, але саме через Владена.

Лише в цей останній семестр вони відчули себе повністю однією сім’єю, дружнім колективом а не просто набором людей, котрі входять в одні двері. Лише зараз вони змогли об’єднатися. А останній дзвінок показав результат роботи. Так, що вони самі дивувалися.

Ну так, що є то є. І це правда. Було класно. Але як буде далі? Адже, якщо навіть Владен і залишиться – то хто знає чи не зіпсується і він, як решта.

А поза тим на екрані ноутбука з’являлися нові фото. Ось це вже з останньої поїздки. Тут ще весна. І всі такі усміхнені. Навіть Влад. І її мама. Але ж тоді Інна пам’ятає, як мама носилася з якимись паперами. Щось цілий вечір з татом обговорювали. Весь час була зайнята. Тай Владові було не дуже легше. Адже, саме тоді його кинула Христина.

Який обман на тому фото. А головне, ніхто не знає, що там у кого на душі. Десь глибоко, під тими фальшивими усмішками. Але всі виглядають щасливі.

Інна усміхнулася. Від того, що лише тепер почала усвідомлювати багато речей, про котрі раніше чомусь не думала. Може вперто не хотіла. Може не могла. Може не сприймала. А може просто їй тоді було байдуже. Ну а тепер ні?