72

А між тим Христина збиралася повертатися назад до Києва. Тож сьогодні вона хотіла якомога краще погуляти. Тому просила подруг вийти десь на каву.

Однак, ніхто дуже хотів бурного вечора, як це малювала Христина, котра навіть підмовляла поїхати десь в інше місто аби відірватися. Таку дику ідею підтримали лише Алла і Марина. І то через те, що Христина обіцяла оплатити дорогу сама.

Мар’яна ж почувши про наміри подруги, перервала розмову на пів слові. І більше з її номера трубку не брала. Вона навіть думати таке не хотіла. Не ще обговорювати. Для чого?

Дівчина вирішила запросити сестру в гості. Аби не бути самій дома, доки батьки будуть сидіти в когось по роботі на дні народження. А дізнавшись, що Інна з компанією на озері, запросила всіх разом. Так, як всі були знайомі. Єдина Віка пішла додому. Отож, Інна, Арсен і Ліля поплелися до Мар’яни в гості.

Тут як завжди було все охайно прибрано і поскладано. Мар’яна запросила компанію посидіти на дворі під виноградом. Там вже стояв накритий столик: був чай, печиво. Також обіцялося і морозиво. Але потому, щоб не розмерзлося тут.

З Мар’яною розмова зажди була тепла і домашня. Дівчина не любила тієї хворої сучасності в близькому колі. А це по суті було близьке коло. Бо Інна сестра. А мама Лілі працює разом з Мар’яни татом. Лише Арсен був тут трохи не з тої когорти. Але цього ніхто не відчув. Навпаки, хлопець був прекрасним співрозмовником. Він багато всього знав. І за кілька хвилин після знайомства уже перекручував лапочку в коридорі, яка раптом ні з того ні з сього перегоріла просто перед їхнім приходом.

Давалася в знаки школа Владена. Арсен був коректним. І не сунув носа в розмову, якщо не знав добре про що мова. Або якщо дівчата говорили про щось своє. Хлопець навіть вмів трохи бринькати на гітарі. І коли Мар’яна винесла інструмент, то таки зумів зіграти якихось кілька примітивних мелодій. В ньому повністю відчувався вплив Владена. Саме Влад зумів прищепити цьому колишньому шибеникові таку любов до книг, ремонту техніки і гри на гітарі. Бо й сам останнім часом підсів на це. Тай Арсен хотів наслідувати свого вчителя. Вчителя, бо вважав його таки вчителем. А свого, бо був з ним поруч більше ніж всі інші.

Мар’яна дивилася на нього і бачила, як під грубою шкірою вуличного хлопця скривався свіжий, ще нічим не порчений талант. Вона оцінювала цього малого. І сама себе зловила на тому, що занадто багато приділяє уваги йому. Але дівчину це не лякало. Мати розумних друзів це теж багато. В сьогоднішньому світі це на вагу золота.

– Скажи Арсен, а ти міг би мені відремонтувати комп’ютер? – спитала Мар’яна.

– Не знаю. Але принаймні спробувати можна. Якщо щось таке, що я знаю то так. А якщо ні, то спитаю Влада Андрійовича. Коли він буде другий раз дзвонити. Ну хіба що там якась така дуже сильна поломка – тоді не зможу.

– Супер. А коли зможеш подивитися?

– Завтра після роботи. Бо зараз мушу відбувати цілий день на точці. Ну тобто на фірмі. Влада ж нема. А робота є.

Діловитість Арсена не могла залишити осторонь дівчину. Чітко, коротко, ясно – як справжній ґазда. Він навіть залишив свій номер.

Розходилися пізно. Було вже далеко за північ як Інна зайшла до кімнати. Але сьогодні вона вперше відчула себе не просто в компанії. Не просто оточеною іншими собі подібними. Але справді з друзями. Нарешті вона відчула себе якось інакше. Не так як раніше. І хоча Владеном тут і не пахло але якийсь невидимий його дух був присутній. Так, наче він був там з ними.

Дівчина лягла і закрила очі. Вона відчувала як засинала. І наче якась дивна, така солодка мелодія грала під вухом, котра її заколисувала. Але це було щось більше ніж колискова. Щось більше аніж якийсь романс. Це було щось більше. І це щось заколисувало її, опускаючи тихо в царство Морфея.