66

А між тим той самий Влад в своїй кімнаті збирав сумку. Завтра він їде. І не куди не будь а закордон. Так, так закордон. Аж до кінця вересня. Все вже погоджено. Лишилося лише сісти в літак і прощай рідне галицьке місто.

Але скулити нема чого. Бо ж він їде вчитися. Ну як вчитися. Не зовсім так. Бо це програма курсів. Буквально на два-три місяці. Але якийсь сертифікат за то дадуть. А значить плюс до диплома.

А ще це можливість побачити світ. Причому на халявку. Ну добре, добре не буде він там хал явити. Але світ таки побачить, принаймні балканський. Бо саме в США буде проходити основний час занять. А тоді ще якась там програма обміну досвідом в Хорватії. Так і час мине.

«А що, не погано так! – думав Влад. – Поїду, світ побачу. Бо коли ще така нагода випаде! Тай заодно може десь щось там і під найду собі. Хто знає, чи там роботу якусь не знайду для себе по ходу. Он Дениса старший брат пішов був вчитися в семінарію. Через рік його відправили закордон на навчання. І раптом здриснув хлопець з радарів. А потім виявилося, що знайшов собі темпераментну сеньйориту десь з тосканських земель. Оселилися вони десь там біля Сієни. Чи може біля Риму. Тай сваряться там собі на здоров’я».

Влад знав, що все не так просто і радісно як виглядає. Але мрія є мрія. Ну а що його тут тримає? Кому він тут дуже потрібний? Ну до пори до часу ще тут покрутиться на роботі. А далі? Освіти відповідної він не має. І «гарна» перевірка може видалити його як стоматолог болючий зуб. Тай на фірмі, паяти дротики і збирати докупи поламані телефони вже життя якось не дуже перспективна ідея.

Хлопець сів за ноутбук і ще раз переглянув всі переписки з друзями. Серед усього того хламу кидалася в очі одна така – з Інною. Та мала вічно діставала з дурними питаннями. Але Влад терпляче відповідав. Навіть Арсен не був таким прикрим як ця. Ну але нема ради.

Він погортав ще в низ і натрапив на історію повідомлень з Христиною. Тепер це було вже чимось минулим. І хоча хотілося написати. Хотілося якось дати про себе знати. Але Влад вирішив змовчати. Хоч зараз йому було як ніколи самотньо. Але ні. він просто видалив історію повідомлень. А тоді заблокував профіль. А щоб не спокушало своєю присутністю в друзях. Хоча яка там може бути вже дружба після такого.

У що ж, наче б то все зробив. Лишилося ще поїсти і лягати спати. Завтра він раненько має встати. Ще раз перевірити всі документи, переглянути свій не хитрий багаж і тьопати на зупинку.

Ах, який це чудовий чемоданний настрій. Коли ти спиш і крізь сон відчуваєш себе вже там, де маєш ще їхати.