65

А між тим Мар’яна зустріла Христину в місті. Чисто випадково. Хоча як випадково! Христина сама сказала подрузі по телефону, що планує вийти в місто. А та маючи вихідний теж була не проти прогулятися. От і випадково.

І тим не менше, Христина запросила подружку піти на каву. Все ж таки не часто бачаться. Тай хто знає коли ще така нагода випаде. Колись економна і домашня – нинішня Христина була зовсім іншою. Аж занадто іншою. І це кидалося в очі. Ну але то кожного справа особиста. А от її поведінка це вже справа зовсім інша.

Христина вела себе зверхньо. Так, наче вона зловила Бога за ноги. Розповідала різні дурниці. Дико сміялася. І всіляко привертала до себе увагу оточуючих. Так, що аж Мар’яні було соромно сидіти за одним столиком.

– Знаєш Мар’янко! – без кінця ржала Христина. – Я навіть тобі дивуюся! Ну от дивися – ти маєш можливості, маєш зв’язки, маєш гроші… От чого б тобі не поїхати кудись і не знайти собі щось краще! А сидиш в цім болоті. От поїхала би кудись, розвіялася. Знайшла би собі якогось гарного мужчину. А то що тут, одні бідарства, селюки і аватари.

Від такої бесіди Мар’яні було трохи не по собі. Вона хоч і не аж все так має. Але ж і ні в чому не відчуває проблеми аби аж кидати все і бігти бозна куди і не знати чого. Тут у неї є і дім і родина. І непогана робота. Так, можливо зарплата не висока. Але стає. Вкінці кінців а скільки тобі людино треба в тому житті!

Крім того Мар’яна ніколи себе не відчувала обділеною увагою хлопців. Так, можливо не все так гладко як би хотілося. Але ж життя це не казка. І комп’ютерна гра. Життя це життя. І тут буває по різному. От не давно вона розійшлася з хлопцем. І що далі? Та ж не кидатися через це з вікна! Так було прикро. Бо були мрії, фантазії. Будувалася якась своя ідея на майбутнє. Ну але ж це ще не кінець світу. Так посиділа кілька тижнів сама. І що?

А он кілька днів тому її запросив на побачення Вадим, друг Влада. А ще якийсь його там родич.

Хлопець він так нічого. Не п’є, не курить, ніде не лазить. Працює на роботі. Правда своєрідний. Ну але ж то хто без гріха то киньте камінь. Не дуже високий. Зате не треба одягати підбори. Ну а що. Зате накачаний як дідусь Арнольд. І то також класно.

– Знаєш! – продовжувала Христина. – Я відколи поїхала звідси стала почуватися краще. Ну а що. Навіть вийти нормально нема куди. Село.

Ой таки біда чорна. Таки нема куди. Ну по правді кажучи нема. Але ж весь час до тепер було добре. І всім решта якось вистачає. Звісно, що мале містечко десь на задвірку зовсім не те, що велике місто. Але ж і тут живуть такі самі люди як і там. Та однак, нинішня Христина забула минулий, чи поза минулий рік. Коли просто посидіти на лавочці і поговорити цілком вистачало.

– А що тобі тут не подобається! – вже трохи напружено вступила Мар’яна, котра більше не могла слухати цих нарікань. – Маєш квартиру. Маєш що поїсти. Та ж не живеш на вулиці. Тай батьки щось підкинуть. Так що не маєш чого так дуже плакати. Тай Влад – хлопець нормальний. Чого ще тобі треба!? Аж гидко то слухати.

Христина такого явно не чекала. Дівчина аж закусила губу від образи. Мовляв, як ти так можеш до мене говорити.

– Дивуюся тобі! От чесно! – бурчала Христина. – Ти наче б то і подружка. І мала би мене зрозуміти. Але бачу ти…

– Що я?! зануда? Так! Так як і Влад!

– Той козел!

– І чого це він раптом став для тебе козлом?

– Бо забагато вимахувався. Думав, що буде так як він хоче. Ні дорогенький. Як дівчина і має бути по моєму.

Мар’яна від таких слів мало не бризнула кавою, котру ще не встигла ковтнути. Це вже був перебор.

– Жартуєш подруго!

Але на жаль це був не жарт. Христина не жартувала. Вона правді вірила у те, що говорила. І це було страшно слухати. Але найгірше для подруги було навіть не це. Бо як кажуть, язик без кісток. А те, що її так звана подруга нічого навіть слухати не хотіла про альтернативу її балаканині.

– Алік, щоб ти розуміла, – вела своє далі Христина, – заробляє по двадцять-тридцять тисяч в місяць. Він часто їздить закордон. І він зробив мені гарну пропозицію.

– Та невже! – здивувалася Мар’яна. – Що заміж?

– Та ні. ти що! – відмахувалася та. – Це тут всі такі затуркані і старомодні. От прогулялися за руку раз другий і вже треба конче з цим йти під вінець. Мар’ясю, та ж то столиця. Там люди інакше живуть. Ніхто тими пережитками не париться. Коротше, він запропонував пожити в нього. А що, квартира у нього класна. В новому будинку, щойно зданий. Машина є. так що…

Але для Мар’яни це було і смішно і дико. Бо дівчина знала життя столиці. Як не як а вона мала там родичів. І не один раз вже там проводила по кілька днів. Просто мовчала. А для чого афішувати! І такому «шаленому щастю» як розповідала Христина зовсім не вірила.

Мар’яна добре знала всі тамошні нюанси. І знала, як у великих містах працюють різні аферисти. Як вони беруть в руки простих вихідців з дрібних містечок. І що потім може статися. Все ж таки її дядько працював в поліції. Тож багато чого з того, що творилося розповідав дома.

І тому дівчину дивувала така безвідповідальна поведінка подруги. Крім того, їй було шкода Влада, котрого вона добре знала. Але що тут скажеш.