58

На відміну від Влада, Христина парилася розривом стосунків найменше. Їй було все рівно, що і як. Вона жила в своє задоволення. А чому ні?! Адже ж вона нічого нікому не обіцяла, як говорила сама Христина. І їхній довгий, теплий роман з Владом був просто великою помилкою. Саме так, помилкою. І не більше.

Якось в компанії подруг вона висловилася, що мовляв, хто там такий Влад? От вона має справді гарні перспективи добитися успіху. І вчилася,. І працювала багато над собою. І старається все. От і виграла конкурс. Тож тепер їй і усміхнулася фортуна. А Влад, так лише, просто тупить. І просиджує свої години на роботі. А тепер як ще й з тою школою зв’язався той взагалі відстав від усього.

Ну але як то буває між дівками, подружки почали розпитувати про життя-буття в столиці. Бо ж не кожній випадає така нагода не те що попрацювати – приїхати. То ж і розпитували, як прокурори, все скрупульозно. Ну Христина звісно, зовсім не старалася щось скрити. Розповідала багато. І заінтриговано. Бо ж і було що.

Ясна річ, що не обійшлося і без пікантних питань. Ну бо ж як то так буде розмова тай без жодного провокативного слова. І тут не обійшлося без новин. Христя без жодного вагання відкрила перед своїми подругами, що там у неї є «хтось». І той хтось є її начальником. Звісно, в усі подробиці їхньої «дружби» своїх подруг вона не посвячувала. Але дещо таки й проговорилася. Мовляв, багатий, крутий, впливовий. І саме те, що їй зараз треба. Бо ж як в такому великому місті залишатися самій без «даху».

Може все так і було. А може й ні. Хто там тепер докаже, як було від початку. Але той факт, що щось з того таки було підтверджувала поведінка самої Христини, котра навіть не дуже скривала свою вищість від «провінціального» Владового існування.

І навіть Мар’яна, котра би на перший погляд могла і мала б так ставитися, була так легенько в шоці від подруги. Хоча і мовчала. Бо що й мала казати! Дивно було слухати про те, як подруга відривалася десь там по повній маючи тут хлопця.

Те, що розповідала Христина було дикувато слухати. Всі ті подробиці, котрі влазили у вуха Мар’яни, були диким, холодним, палючим пекельним вогнем. Чимось таким бридким.