54

А тим часом Влад вирішував свої відносини з Христиною. Хлопець не міг зрозуміти причини такого різного охолодження до себе. Ніби ж так кохали одне одного. Як часто любили повторювати це слово наче якусь мантру. І тут – опа. Що ж сталося?

Він шукав причину в собі і не міг її знайти. Бо її не було. Хлопець згадував кожну їхню зустріч, кожну розмову, кожну хвилину проведену разом. І ніде не міг побачити якоїсь такої грубої образи зі свого боку, якої б він міг допуститися.

І тим не менше, Влад вирішив що в будь-що треба поговорити з Христиною. Можливо все ще не так втрачено. А ну ж бо вона просто зараз сидить і чекає його дзвінка. Може хоче аби він трохи понервував. Або що…

Хлопець не хотів припускати, що його подруга могла просто взяти і відкинути його, знайшовши собі когось іншого. «Ні, вона не така. Вона так не зробить!» – запевняв себе Влад. Він навіть збирався піти якось до Христини в гості. Ну все ж таки…

І от набитий цими роздумами він повертався додому. На дворі була неймовірна спека. Червень лише почався а на градуснику уже набиралося до +35. Ну і тим не менше на роботу треба було ходити. Ми ж не в Іспанії.

Раптом по інший бік дороги йшла Христина. Вона була не сама. Поруч йшов якийсь хлопець. Вони про щось розмовляли, сміялися. Їм було весело. Владові аж дух перехопило від такого. Чого-чого а такого він явно не очікував побачити! Шок – це було легко сказано. Від побаченого Влад легенько так отеретів. На якийсь момент він наче завмер. А потім…

Влад швидко перейшов дорогу і пішов просто на зустріч цій «парочці». Вони ще не встигли порівнятися як Влад гукнув:

–Привіт молодята. – він намагався приглушити свою образу. – І як вам день, мої любі?

–Ти… - ледве мовила Христина.

Вона явно не чекала такого від Влада. Як і ще більше не чекала його тут зараз побачити. Він же мав кудись їхати. І то на кілька днів. А тут раптом…

Тай сам хлопець ніколи б не вчинив так «підло». Він завжди був чесним. Говорив правду. А на публіці намагався себе вести відповідним чином.

Вона глянула на хлопця. Але зараз перед нею стояв не той колишній Влад, котрий був її няшкою. Ні. Зараз це був чужий, не знайомий їй молодик. І вона навіть не могла уявити що буде далі.

– Ні, злий Дід Мороз! Картина маслом! – в’їдливо продовжував Влад. – Бачу, Київ допоміг декому показати своє справжнє нутро. Що ж…А мені казала, що не будеш сидіти цілий день дома. Ай яй яй…

– Влад! – почала Христина. – Ти … ти …

– Рот закрий! – вже без скалозубства гнівно відповів хлопець.

– Шльондра! – І пішов геть.

Решту дня Влад провів вдома. Він мав багато роботи. Треб було поратися на городі. Тож хлопець навіть не поївши попростував на поле. Там він пробув аж до пізнього вечора. Повернувся Влад до дому вже як на дворі добре стемніло.

На телефоні було більше тридцяти пропущених. «Ну нічого собі – подумав хлопець – Це ж треба так! Ніби бомбила той нещасний телефон!». І навіть засміявся. Але тішитися було рано. Дзвінки були не від Христини.