38

Вони вже проїхали добрий кусень дороги, як раптом Влад згадав, що мав забрати дещо з роботи.

–От зараза! – пробурчав він. – Ми розвертаємося.

–Ура. Їдемо тусити!

–Ага, якраз! – іронізував Влад.

–Шкода. Могли б і заїхати на дискотеку.

–Прямо таки з тобою.

Від цього стало смішно обом. Бо це ж як би дико виглядало. Звісно, не дай Боже.

–Мушу забрати дещо з роботи.

–Так так… Хто там вас знає куди ми їдемо! – жартувала Інна.

–Ага, помрій! – перекривив Влад.

За кілька хвилин машина зупинилася біля будинку.

–Посидь чемно. Я зараз.

Сказати Інні «посидь чемно» це все одно, що намагатися осідлати корову. Видовище сильне а результату нуль. Тут аналогічно. Бо як лише Влад Андрійович встиг скритися за дверима, вона одразу ж почала шарити руками по найближчих закутках панелі, наче в себе в дома.

Не оминула дівчина і мобільного, залишеного на панелі. А чому б ні, якщо він тут стоїть. Хоча цікавого там не було нічого до слова абсолютно. Але перевірити вже ж таки треба було.

Інна шукала. Але що саме не знала навіть сама. Бо ж чого ритися в чужих речах?

Вона так захопилася цим беззмістовним пошуком, що навіть не помітила як з будинку вийшов Влад і підійшов до машини. Вона встигла почути лише коли відкрилися дверцята.

–Ну як, знайшла? – сміявся Влад.

–Та я тут …– зніяковіла Інна. – Мій телефон був випав з рук.

–Аякже! – і він завів машину.

– Куди ви дзвоните? – спитала Інна дивлячись як Влад Андрійович щось набирає в телефоні.

– Хотів дещо спитати твоєї мами.

– Та не переживайте, з вами можна кататися хоч до ранку? – вела Інна.

– Після вісімнадцяти.

– А Христя позволяє?

Чортова мала. Як же вона вміє наступити на болюче. Так, ніби знає про все. А може ні. може просто, як завжди, «підкол на підкол».

– Ти би трохи обороти скидала, коли говориш! – обурливо відповів Влад. – Я як не як а начебто твій вчитель. А не подружка.

– Власне, що начебто.

І тут ця мала права. Що й казати. А тим часом вони, нарешті, наблизилися до пункту призначення. І це не могло радувати Влада, котрий уже був добряче вимучений.

– Знаєш, Інна, – почав він, – Ти хороша людина сама по собі. Але той твій максималізм все руйнує. Ти не така погана, якою хочеш аби тебе вважали. Так само ти не така дурна, як корчиш з себе. Ти можеш вчитися. Можеш розвиватися. можеш багато досягнути.

– Можу. А можу й не досягнути! – відповіла напівсерйозно дівчина. Вона була вражена чути таке в свій бік. Ви так говорите, ніби знаєте щось наперед. Хочете щоб я що…

– Змінилася. В кращу сторону.

– А вам то нащо?

– Мені не треба. Треба тобі. В тебе все для того аби стати кимось. Чогось добитися в цьому житті. В тебе є батьки, які багато можуть. Які тебе люблять.

– Влад, що ти знаєш про моїх батьків і їхню любов! – відповіла Інна і вийшла з машини.