34

А між тим Влад парився на фірмі. Він мав цілу купу роботи. І все це треба було вчасно здати. Але хлопець не парився про час. Тепер його він мав вдосталь. Після того, як вони з Христиною розсварилися часу вистачало на все. І робота робилася. І уроки готувалися. І ще й година-дві була аби погуляти. А чому ні. Адже ж він не якийсь раб, прив’язаний мотузком до дерева. Він теж може кудись піти, відпочити, прогулятися.

Хлопець наскільки захопився процесом роботи, що забув про все на світі. Так, що навіть не помітив, коли до кабінету увійшов Арсен. Той мав прийти рівно о четвертій. Але хлопчина не хотів вдавати із себе дуже зайнятого чи ділового тому прийшов раніше.

– Я прийшов! – з порога гукнув Арсен.

Це наче пробудило Влада зі сну. Сну, в котрому він був ніби в космосі. В якійсь невагомості. Лише він і його робота. І більше нічого довкола. Та прихід Арсена вивів його з цього райського моменту. Тож треба було повертатися назад на грішну землю. І продовжувати паритися тим, про що паритися взагалі не слід.

–Ти чого так швидко? – спитав Влад, аби спитати. – Ще цілих пів години.

–Дома нема що робити. Тай біля вас краще, ніж де інде. Хоча б чогось навчуся.

Влад усміхнувся. Йому було приємно почути таке твердження хлопця. Бо ж і сам так торував собі дорогу свого часу. Будучи малим хлопчаком Влад не один раз залазив до сусіда в майстерню і там з не прихованою цікавістю спостерігав, як той щось паяє або скручує якийсь апарат. Це було цікаво. І це дало йому поштовх до захоплення. І це захоплення тепер стало по суті роботою. Бо крім іншого, він ще й все сам монтував. Як в офісі. Так і в школі. Цьому ж навчив і Арсена.

Так мало по малу хлопчина, прив’язався до нього. І разом із тим залишив свою компанію. І тим самим уникнув багатьох неприємностей, котрі чекали на нього там. Тому і не дивно, Арсен тепер так старанно тримався свого вчителя і друга.

– Маю для тебе нині багато роботи! – говорив Влад Андрійович. – Шефу передали якийсь старий телефон. Його треба розібрати і оглянути. Я думаю там десь контакти розірвані. От і почни з нього. Він стоїть на столі.

Колись давно, коли ще Арсен лише прийшов Влад показував що і як. Робив сам. Паяв де треба. Де треба перебирав, замінював плати. А тоді збирав назад і повертав річ до робочого стану. Тепер половину роботи міг робити Арсен. Хлопець уже навчився розбирати предмет, робити огляд і визначати проблему. Можливо не завжди. Але старався вникнути. Тож відповідно і отримував навик. Так, що тепер дома міг відремонтувати щось легше сам.

Влад тішився своїм учеником. Віддавав йому іноді всі гроші, які заплатили за ремонт. Хоча сам мусив робити. Головне аби той хотів.