32

А тим часом Віка гуляючи з Ірою обговорювали свого любого інформатика.

– Ти чула? – спитала Віка подругу. – Він знову заступився за Інну!

– Дурень! – усміхалася Іра. – І нащо воно йому того!

–Так, самій дивно. Для чого йому це?

– Він взагалі дивний! – продовжувала Іра. – Тоді змовчав, як його вдарила. Та це би на Хлору…

– Або на Спортлайн (вчитель фізкультури) – перебила Віка.

– Жартуєш!? – з усмішкою відповіла Ірина. – Та то не те що школа, пів міста би стояло на вухах. А Влад тупо змовчав. І головне чого? Та за таке могли і відрахувати. Ну от скажи сама, чого так не справедливо? Їй зійшло з рук. А я як не здала минулого семестру останні теми – то так лущив, що просто.

Дівчата злилися на Інну, що їй все так сходить з рук. І навіть тепер, в Владена котрого всі вважали найтвердішим горішком школи. Це виглядало навіть якось дивно.

Так, вони чекали зовсім іншої реакції збоку Влада Андрійовича. Особливо Іра, котра встигла посваритися з Інною вже в десятий раз за рік. Колись найкраща подруга, тепер стала найбільшим ворогом. Чому? Бо заздрила.

Заздрила, бо хотіла бути такою ж як Інна. Мати все, мати таких батьків, такий дім, таку фігуру, таку красу. Хотіла. І це не дивно. Бо ж Іра в свої п'ятнадцять не була ані красунею ані відмінницею. На неї не звертали увагу хлопці, так як на Каріну (теперішню подругою Інни), котра вже давно має цілу команду шанувальників. Так само у неї не було і гарних результатів у навчанні. Ірина вчилася так не дуже, що аж батьків кілька разів викликали на коврик. В тому числі і через Влада Андрійовича, котрий пожалівся на її хронічні прогули. Тож дівчині дісталося добряче через «ту грьобану» історію разом з інформатикою. Але то було не найгіршою проблемою.

 Справа в тому, що якось Ірина хотіла бути доброю з хлопцями, тож  дозволила їм заховати в свою сумку пачку сигарет, котрі ті притягнули до школи.

Влад Андрійович якимось чином дізнався, що хлопці з його класу на третій перерві дружньо пішли «подихати не свіжим повітрям». Тож він озброївшись присутністю вчителя фізкультури і заступника директора з виховної роботи зустрів їх просто перед дверима в корпус, з усіма як то кажуть «почестями». Сказати, що він когось сварив буде гріхом. Ні, Влад Андрійович не сварив нікого. Він лише сказав кілька слів. І ці кілька слів були для всіх страшними.

– Пишіть пояснення всі – сказав Владен. – І йдемо до директора. Там і будемо розбиратися з вами. Від себе додам, що ні за одним стояти не буду.

Це звучало як вирок. Бо якщо він не замовить бодай слово за ними, хлопців відрахують зі школи. А це вже як не крути таки не дуже.

Вся компанія дружньо поплелася на другий поверх в перед послідній кабінет до дорогого для всіх двійочників їхнього шкільного батька. Той вислухавши всю проблему від зауча і фізрука видав чіткий вердикт – пояснюючі на стіл і завтра батьків до школи. А також наказав вивернути кишені на наявність у них злобного зілля. І на диво всі кишені були порожні.

Тож почався допит куди діли решту. Всі звісно мовчали. Нарешті розкололи Мішу Маланіва. Хлопчина як почув про не приємну перспективу виключення заговорив майже відразу. І сказав, неборака, що і де вони сховали.

Будучи твердим противником всякого роду наркоти фізрук вирішив трясти до кінця. Тому не дивно, що за Ірину взявся як слід. Бо ж вона ще перед тим встигла нахамити йому на уроці. І не здати два останні заліки. Отож, за висновком, того з таки фізрука, що теж грається забороненими речами. Дівчина була богу душу винна по суті. Бо лише переховувала чуже. Але в цій історії проходила як співучасниця. І не менше.

Наступного дня батьки всіх учасників події «запросили на відвідини». І тут почалося. Спливали гріхи двох-трьох місячної давності. Все пригадувалося. Бо хлопці здавали себе самі. Кожен прагнув якомога більше відбілити себе. А за одно і що раз більше обчорнити інших. Щоб на їх фоні виглядати більш-менш гідним залишитися в цьому навчальному закладі.

Звісно, що виганяти ніхто їх і не думав. Але страху нагнати треба було. А ще заткати рота себелюблячим татусям і мамусям, котрі своє дитя бачать лише з німбом над головою. А вчителів наче катів з концтабору.

Вдома були розбори. А що робити, якщо твоє ненаглядне чадо, котре перед всіма являлося білесеньким ангелом, показало зненацька роги.